Я не схильний перебільшувати роль соціальних мереж. Усе, що в них нуртує, неможливо звести до якихось більш-менш чітких знаменників: ось повідомлення, ось обговорення, ось вплив, ось дія, ось наслідок. Там усе набагато складніше, плинніше й нестабільніше.

Паралельна журналістика

Втім, і заперечувати цю роль також не випадає. Facebook - цей великий глобальний комунікатор, призначений для розваг і бізнесу, - в українській ситуації упродовж останніх п´яти років став чимось більшим. За відсутності розвинених і незаангажованих ЗМІ саме там з´явилася "паралельна журналістика" і "експертне середовище" некомпетентних людей без будь-яких соціальних санкцій.

Ти пишеш статус, вільно викладаючи думки. В тебе є дрібка аналітичних здібностей, візій, стратегічного мислення і три тисячі друзів та читачів - і завтра тебе можуть процитувати на espresso.tv або передрукувати в новинному сайті. Так виникли сонми безгонорарних журналістів, яких хвацько встигли охрестити "лідерами суспільної думки".

Facebook-журналістика по-справжньому завирувала якраз під час Євромайдану. Зрештою, саме з вікопомного статусу Мустафи Найєма там усе й почалось. За півтора роки революції, а згодом війни на Сході сформувалися внутрішні бренди українського Facebook, люди-орієнтири для десятків тисяч людей. Карл Волох, Сергій Іванов, Євген Ґєндін, Олександр Ройтбурд, Ігор Стокоз, Олена Покемонова, Іван Семесюк - це лише кілька імен з числа тих, які творили і продовжують творити складне смислове поле українського сегменту. Велике питання, повторюю, наскільки воно має вплив на реальність. Але воно існує, воно вільне і різножанрове, хуліганське і провокативне, а найголовніше, що популярність його з часом лише зростає.

Російська благодать і українська скверна

Ба більше, український Facebook, силою свого переважно російськомовного контенту, інтегрований у російський. Зайве казати, наскільки ретельно зачищене інформаційне поле Росії. На досягнення стану цвинтарної інформаційної благодаті покладено довгі роки державних зусиль. Аж тут виникає ситуація, коли українська інформаційна "скверна" легко знаходить прямий шлях до російського інтернетизованого обивателя. У Facebook немає кордонів. Кілька кліків - і ти маєш повний доступ до альтернативної точки зору, яка у 99 відсотках підважує всі можливі темники кремлівської пропаганди. В умовах гібридної війни Кремля проти України - це неабияка розкіш.

Чи довго міг існувати такий статус-кво? На це питання вже є відповідь. За спостереженням чільного аналітика соцмереж Максима Саваневського, саме з кінця лютого 2015 року почалася масована війна російських ботів проти українських і опозиційних російських користувачів Facebook, яка не вщухає і до сьогодні. Увесь травень минув у безперервних блокуваннях, більша половина яких виявилася звичайним цифровим кілерством. Знайдена кремлівськими ботами лазівка у правилах користувачів Facebook на довгі тижні зуміла перетворити український сегмент на неврологічне відділення, в якому люди зіткнулися зі звичайним запереченням права на висловлювання. Його апогеєм було урочисте звернення президента Порошенка до Марка Цукерберга, всеукраїнська кампанія за зміну правил модерації і, врешті-решт, цинічна прес-конференція наймолодшого у світі мільярдера, в якій українцям прямим текстом було сказано стулити пельку і терпіти.

Хулігани у світі подвійних стандартів

Ти написав жартівливий віршик, відреагував на чергову ескападу міністра Лаврова чи використав у тексті слово "нелюди" - і через кілька днів приходить повідомлення про бан, де тобі інкримінується або "графічне насильство", або "образа", або "мова ненависті", а найчастіше - просто "порушення правил". Сиди і шукай сам, що власне ти порушив. Виявляється, вжите тобою в іронічному і самоіронічному контексті слово "хохол", на яке невідомо хто і невідомо звідки наскаржився в Abuse Team, у новій реальності Facebook - достатній привід для того, щоб спочатку на добу, а потім на три, сім і тридцять вивести тебе з гри.

Ну, гаразд, можна припустити, що і в умовах фактичної російсько-української війни вітчизняні юзери повинні вибирати вирази і "фільтрувати базар", аби лише не наразити ніжні російські очі на мову ненависті і графічне насильство у вигляді гострого слівця. Можна припустити, що більшість топ-юзерів українського Facebook - патологічні русофоби, сквернослови і ненависники.

Але чому не було "масових розстрілів" раніше? Ні, я розумію, що Цукерберг і компанія не наймалися вникати в тонкощі геополітичної ситуації у Східній Європі. Розумію, що не можна дорікати людям, для яких першою і останньою заповіддю є фраза "business as usual". Але, з другого боку, якщо у них із сучасною Росією бізнес, то як у них не може бути бізнесу з Кремлем? Це нонсенс. Подейкують, що з проданими майже двома відсотками акцій Facebook російському бізнесмену Мільнеру продали й усіх нас, і тепер модерація російського і українського сегменту відбувається за якимись окремими правилами. Це все одно, що уявити, що в усьому світі у футбол грають за одними правилами, а росіянам дозволяють з трибун розстрілювати футболістів чужої команди. Я відмовляюсь у таке вірити, але моя щоденна практика щоразу підкидає мені все сміливіші фантазії.

Втім, убік конспірологію. Реальність цікавіша. Штука в тому, що сотні скарг на справжні заклики до насильства, знищення українців і відверту українофобію правил Facebook не порушують. Ніхто не банить Ґрема Філліпса з фотографіями мертвих українських вояків, у перебіжчика Шарія - здається, вічний імунітет і дозвіл на будь-який hate speech, Захар Прілєпін погрожує пройтися маршем Хрещатиком. І таких прикладів подвійних стандартів упередженого ставлення "Дублінського офісу" можна назбирати сотні. Та що вже там Росія. Хрестоматійний приклад подвійних стандартів - незнищенна група "Death to Israel", у якій пропагується ідея знищення держави Ізраїль з відео і картинками - ось уже кілька місяців принципово не порушує жодних правил Facebook.

Кінець Facebook?

Невже Facebook закінчився в такий цинічний і безславний спосіб? Невже не існує методу впливу, щоб зупинити потік скарг від кремлівської фабрики ботів? Комусь захотілося перетворити український сегмент із вільної лабораторії сенсів на гайд-парк, у якому виборюється елементарне право на свободу слова. Хтось має бюджет і освоює кошти, руками глобальної соцмережі встановлюючи в українському і російському Facebook найсправжнісіньку кондову цензуру. А хтось собі продовжує вести бізнес, ніби нічого не відбувається. Нами можна пожертвувати заради грошей: чотири мільйони українців у Facebook - крапля в морі.

Одна людина пожартувала, що тільки у Facebook Іванова могли забанити за русофобію, Ройтбурда - за антисемітизм, а Бондаря - за українофобію. Якщо це і є отой прекрасний новий світ, де не враховується ні контекст, ні культурні тонкощі, ні поточна геополітична ситуація, то залишається один шлях - позов на адміністрацію Facebook у найсправедливіший у світі суд. Американський. Там фабрика російських ботів не допоможе, а тінь злобного карлика нікого не налякає. І тоді Маркові Цукербергу таки доведеться змінити правила гри.