Серед найбільш помітних і міжнародно визнаних поетів України є й одесит Борис Херсонський. Постать вельми ефектна: російськомовний письменник, що не забуває культивувати одеський колорит (але робить це не примітивно), лікар, вчений і викладач-психіатр, виходець із родини лікарів, які теж не цуралися красного письменства (батько й дід – автори кількох книжок), есеїст, блогер, учасник багатьох літературних фестивалів в Україні та за кордоном. І ось у Бориса Херсонського – цікава новинка: у видавництві «Дух і Літера» з’явилася його книжка під назвою «Відкритий щоденник».

Жанр «Відкритого щоденника» відверто змішаний і не позбавлений коли не новаторства, то принаймні свіжості. Це – за щоденниковим зразком організована публікація найбільш важливих текстів з інтернет-сторінки Херсонського в мережі Facebook. Більших есеїстичних роздумів, окремих думок, розповідей про ті чи інші події, вражень, віршів, перекладів тощо. Роль формальної рамки відіграв календарний 2014-й рік, від 1 січня й по 31 грудня, той самий рік, що про нього було написано на обгорілій рекламній розтяжці над вулицею Грушевського в ті дні: «2014: буде весело».

Отже, перед нами драматичне річне коло у враженнях і думках поета, інтелектуала. Творча майстерня і майстерня думки. Вірші, які інколи тематично й мотивами наздоганяють, «уточнюють» одне одного (чого зазвичай не побачиш у вже справжніх суто поетичних добірках – тобто зберігається ефект «чернетки», чим більшою або меншою мірою для кожного письменника є щоденник). Вірші, побудовані на переосмисленнях усталених понять, культурних асоціацій і словосполучень, на яскравих образних переходах, на безперервній роботі особистої та історичної пам’яті, на особливих фонетичних вправляннях, на наполегливому, майже залізничному ритмі, зрештою, на громадянських переживаннях.

люди в черном выходят на площадь, расходятся по одному,

входят в дома к композиторам, говорят – дай тебя обниму,

дай тебе заплачу, а ты напиши

реквием, напиши просто так, для души (…).

Останнє, себто громадянські переживання, поступово посідають усе більше місця в цих віршах. Що не в усіх випадках іде на користь текстам, але, натомість, яскраво свідчить про авторські настрої та хід думок. І утверджує розуміння інтернет-середовища, зокрема, його соціальних мереж і блогосфери як радше пробного, чернеткового майданчика для поезії, ніж нового її «головного дому».

Відверто паралельним сюжетом до поетичного рухаються у «Відкритому щоденнику» тексти власне щоденникового чи есеїстичного характеру. Попри сувору, неминучу тінь 2014 року, вони все-таки присвячені вельми різним темам і питанням. Наприклад, це надзвичайно цікаві епізоди родинної історії. Деякі – з жаскими переплетеннями сталінських репресій і Голокосту, поміж яких звичайній людині хотілося прослизнути й порятуватись. Борис Херсонський не раз згадує свого родича, що не загинув під час Голокосту лише завдяки тому, що потрапив у лапи НКВД. Такі та інші парадокси й подробиці приватної історії ХХ століття надзвичайно важливі для кращого узагальнення й усвідомлення загальної картини цього періоду в житті нашої країни.

Можна тут згадати й роздуми Херсонського культурологічного характеру, як-от аналіз образу видатного героя в масовій свідомості. Аналіз не дуже втішний – автор приходить до висновку, що видатними в очах народів щораз постають люди з сумнівними морально-етичними якостями, не обтяжені надміром милосердя та інших подібних рис.

Але головний мотив, звісно, – події 2014 року в Україні. Підтримка Майдану (обережна – бо Борис Херсонський звертає увагу й на радикальні групи протестувальників, і на агресивну риторику, на багато чого іншого). Осмислення масової істерії в Росії, і ще на етапі революції, й уже під час анексії Криму та війни. Критика багатьох дій або бездіяльності нової української влади (скажімо, критика скасування мовного закону). Відмова приїздити до Росії, поки вона утримує захоплений Крим та провадить війну на Донбасі. Жалоба з приводу трагедії 2 травня в Одесі. Та багато іншого – нескладно згадати всі ці події, цікаво порівняти своє до них ставлення чи свою форму участі в них із коментарями Бориса Херсонського. Його оцінки, звичайно, часто суперечливі, але, здається, завжди – послідовні, ґрунтовані на засадничо ліберальних, «центристських» позиціях.

І однією з найяскравіших ліній цього «громадсько-політичного сюжету» є повільні, але значущі зміни в сприйнятті подій автором. Загалом основні позиції його незмінні – демократія, єдина Україна з повагою до регіонального, культурного, мовного розмаїття і т.п. Але, читаючи «Відкритий щоденник», просто фізично відчуваєш, як поступово змінюється контекст, усе більшого значення набувають українські виміри. Настрої російського суспільства спочатку викликають у Бориса Херсонського, як виглядає, подив і жах, він розповідає, як йому, людині передусім російської культури, психологічно важко називати Росію агресором. Однак із плином календаря все змінюється. Щораз менше подиву й більше ігнорування, Путінська Росія вже спокійно йменується ворогом. Неминучим психологічним маркером-м’ячиком вистрибує слово «вони». Усе поступово трансформується. Більше з’являється віршів в українських перекладів, роздумів про власні стосунки автора з українською культурою і мовою, про згадане вже культурне та інше розмаїття України й про невміння нашого суспільства давати цьому розмаїттю раду.

Звичайно, Борис Херсонський залишається носієм російської культури й мови. Було б смішно й негарно вимагати від нього чогось іншого. Але його послідовне «занурення в Україну», все послідовніше й опукліше усвідомлення свого «політичного українства» - вони насправді важливі, не лише як епізоди біографії визначної людини, а й як матеріал для роздумів про те, що і як сприяє чи заважає нашим громадянам із межових, мультикультурних територій (байдуже, територій географічних чи суто ментальних) відчувати свою країну, взаємодіяти з нею і нею цікавитись…

2014-й рік у «Відкритому щоденнику» починається віршем Бориса Херсонського про святкування Нового року, а закінчується цим же віршем в українському перекладі:

«Союз непорушний» зіграють – Нового року початок.

У світі – повний абзац. У квартирі – повний достаток.

У сенсі – салат, шпроти, сметанний торт.

Пилосос відпрацював. У сусідів, що зверху – танці.

Є навіть сніг за вікном, що рідкість у нас. І чорт

з ним – розтане, підмерзне, знову – ожеледь вранці.

(…)

Нарешті я засинаю. Прокинуся сивим, старим.

Жевріє крізь шпари у віконницях відсвіт нового дня.

Підсихає шматочок торта, я його з’їм зрання.

І це теж символічно.

Олег Коцарев