Українська сучасна література розвивається досить швидко. Конкуренція значна, і читачі потребують цікавого, сучасного, якісного чтива. До формування такої літератури долучаються і зовсім молоді письменники, які, незважаючи на складнощі книговидавництва України, пишуть і видають свої твори. Наша розмова — з авторкою двох збірок поезій та роману «Маятник» 24-річною Леоною Вишневською. Взагалі-то це псевдонім Юлії Блєдних, магістра права, що закінчила юридичний інститут Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.Проза — це щось більш доросле і осмислене

— Леоно, хто або що стало поштовхом до письменництва? Коли почала усвідомлювати, що ти письменниця?

— Одного дня ти прокидаєшся і розумієш, що тепер тобі є чим поділитись і що сказати. Так почала писати. А от усвідомлення «Леона Вишневська — письменниця», то цей процес досі триває.

— Як вважаєш, письменництва можна навчитися?

— Звісно. Як і всього іншого в цьому житті, головне — вірити у власну зірку та докладати титанічних зусиль, щоб це здійснилося. Одного лиш таланту в наш час надто мало, є безліч прикладів, коли талановиті люди через власну лінь та упередженість просто з часом гублять це внутрішнє сяйво, не розвивають його і занедбують, а ті, хто невтомно працював над собою, досягають бажаного. Такі люди унікальні, з них потрібно брати приклад.

— Першою твоєю роботою була збірка поезій «Ти — мій Всесвіт». Зараз ти презентуєш новий роман «Маятник». Чому вирішила писати прозу?

— Як на мене, то з прозою значно складніше впоратися. Це щось більш доросле та осмислене, щось, до чого потрібно йти роками, здобуваючи необхідний досвід, навики, це досить тернистий та складний шлях. Тому для мене це був свого роду виклик, з яким я, сподіваюсь, таки впоралася. Роман «Маятник», який уже є в книгарнях, — це історія про життя та про те, наскільки важливою в ньому є віра, яка долає час та простір, яка вчить нас ніколи не сприймати бажане за дійсне, яка доводить, що дива таки трапляються, головне вчасно впіймати комету щастя за хвіст і не відпускати її ніколи. Якщо ви торкнетесь сторінок цієї книги, ви відчуєте, як у ній б’ється серце.

Леона — це донька лева

— Леоно, чи легко розвиватися, писати, врешті, продавати свої книги молодим письменникам в Україні?

— Надто важко. В усіх аспектах, особливо фінансовому. Головне, щоб тебе не просто слухали, а щоб справді почули та відгукнулись на твоє бажання поділитися творчістю, подарувати людям частинку чогось справді хорошого та світлого, а цього в наш час дуже не вистачає.

— Ти як молода представниця української сучасної літератури бачиш розвиток своєї творчості в Україні чи, можливо, за кордоном?

— Хотілося б, звісно ж, вийти за межі українського творчого простору. Але поки мені затишно на рідній землі, де завжди підтримають та зрозуміють, неважливо, наскільки ти відомий, популярний. Всюди важливо вміти залишатись собою.

— Твій псевдонім повторює ім’я та прізвище Януша Леона Вишневського. Чому вирішила повторити ім’я відомого польського письменника?

— Леона — це донька лева, а Вишневська, тому що саме таким має бути на смак життя — яскравим, насиченим та терпко-солодким. Але я розумію, чому більшість людей асоціює мене з польським письменником — надто прямий збiг, тому ніхто й не замислюється, що насправді все трохи цікавіше. Якби мені давали хоча б по центу за кожне таке питання, тоді, мабуть, ви запитували б у самого пана Януша, чи часом він мені не родич.

— Чим займаєшся, окрім письменницької діяльності? Чи плануєш цією діяльністю заробляти на життя?

— Заробляти на життя творчістю не те щоб неможливо чи важко, просто у мене трохи інші прагнення, вони виходять далеко за межі примітивного «заробляння грошей». А взагалі, я дарую радість та колекціоную щасливі моменти, а ще просто спостерігаю за світом, це, якщо знати потрібні ракурси, дуже і дуже цікаво.

— Ти за освітою юрист. Часом юридична справа перспективніша і в плані кар’єри, і коштів за письменницьку. Чи є в планах працювати в юриспруденції?

— Час усе розставив на свої місця і дав мені чітко зрозуміти, що цей вид діяльності кардинально протилежний тому, чому я б хотіла присвятити своє життя. До речі, досить поширена тенденція у наш час, адже одиницям щастить продовжити самореалізацію відповідно до освіти, яку здобули, решта ж — шукає себе в чомусь новому.

— Чи плануєш подавати свій роман на всеукраїнський конкурс «Коронація слова»?

— Ні, він вийшов друком незалежно.

Про кілотонни мудрості та щиру інтимну лірику

— Над чим зараз працюєш? Коли читачі зможуть побачити на полицях нову збірку поезій чи новий роман?

— Сподіваюся, якщо нас не зупинять деякі організаційно-технічні моменти, взимку світ побачить нова збірка віршів — вона обіцяє бути дуже ніжною та натхненною. Це буде інтимна лірика, але в новому, більш щирому, форматі: взяти багато спокою, затишку, ніжності, океан любові та помістити його між сторінок.

— Чи читаєш іноземну літературу молодих письменників?

— Я надаю перевагу класиці, хорошій зрілій іноземній літературі, яка ховає в собі кілотонни мудрості та є прикладом для наслідування.

— На кого хочеться рівнятися в українській літературі?

— Ліна Василівна Костенко, це жінка — епоха, легенда, яка ніколи не втратить своєї актуальностi, це мій орієнтир у творчості. Вже сталий mustread — Іздрик, Жадан та, мабуть, Андрухович.

 Катерина БАЧИНСЬКА