«Три шляхи до щастя» – саме так визначає свій роман «Гордієві жінки» молода талановита успішна письменниця, журналіст, літературний критик, пані Жанна Куява. Мені приємно зізнатись, що познайомився з авторкою цієї цікавої книги, коли сам став «героєм» однієї із її журналістських статей. Можливо саме тому, пишу зараз цей текст із певним щемливим трепетом, адже завжди захоплювався бездоганно вишуканим стилем викладу та високим рівнем майстерності пані Жанни. А тут, така нагода – відкрити для себе її літературну творчість… то ж, про все по порядку.

За жанром це – соціально-побутовий роман, чи радше «родинно-побутовий», адже письменниця змальовує життя «зразкової» вчительської родини Маковіїв, де повно таємниць, недомовок і всі знають, як «правильно» діяти, розпоряджаючись життям та долею найрідніших людей.

Три сестри Софія, Лія та Мія ніколи не ставили зайвих запитань про те, хто їхній батько, чому мати Марія приїхала до них на віддалений хутір Очеретянок помирати від тяжкої недуги? Чому не могла чи не хотіла піклуватись про доньок, коли вони були маленькими і понад усе потребували материнської ласки та любові? І яку ж правду приховує «священна» червона кімната у триквартирному будинку? Лише відшукавши відповіді на ці запитання, сестри зможуть впустити вітер змін у власне життя, а можливо й справжнє кохання, у свої залякані, проте – чисті, відкриті серця. З цією метою вони їдуть у подорож на Волинь – батьківську землю їх діда Гордія та баби Устини… Однак залишмо розв’язку цієї родинної драми для допитливого читача і перейдімо до життєвих істин, котрі шановна авторка так легко і ненав’язливо карбує у душах і серцях тих, хто насолоджуватиметься читанням книги, наче ковтком свіжого пахучого м’ятного чаю.

Мова написання роману є бездоганною за стилем, хоч авторка використовує місцеву «гутірку», аби краще «занурити» читача в атмосферу оповіді, та допомогти зрозуміти суперечливість характерів персонажів та складність їх вчинків.

Вже на останніх сторінках свого захопливого та інтригуючого літературного творіння письменниця спонукає читача до думки, що «важливо знати правду про своїх рідних, аби перестати засуджувати їх і винуватити у власних невдачах, а зрозуміти нарешті, що наше життя залежить тільки від нас самих. А вони, наші предки, прожили так, як прожили, і це був їхній вибір».

А ще, книга вийшла «зі скромною присвятою «моєму» Криму» і читач сповна відчує п’янкий аромат гірських трав, білосніжну первозданність та дивовижну красу Білої Скелі або Ак-Каї, де запалає вогник ніжного нестримного кохання, що змінює усе життя, надихає та дарує надію на світле й щасливе майбутнє.

Ігор Зіньчук