Про Кернеса, Ілліча і "все пропало" ми поговорили з письменником, який ось уже понад рік волонтерить на фронті і розказує про Україну різними мовами у Європі.

- Чому в Харкові знову переміг Кернес? Ніби і Євромайдан був, і Леніна повалили, а Ваше "Давай, Гєш, давай…"* досі актуальне.

- Ну, ось він і дає… Вибори у Харкові відбувалися цілком передбачувано, я не розумію, чому всіх нехарків´ян це так дивує. Була ж передвиборна соціологія, яка чітко передбачила переможця.

Більшість харків´ян політично не надто активні. Згадайте, скільки людей підтримувало Євромайдан? Дуже небагато. Антимайдан підтримували ще менше. Згадайте, скільки на площі було людей, коли демонтували Ілліча. Не так багато. Харків´яни увесь цей час займали позицію спостерігачів, сиділи вдома, дивились телевізор, час від часу виходили на вибори.

Нічого дивного й несподіваного не було і цього разу. Чекати, що все станеться саме собою, - це щонайменше наївно. Кернес зберіг свій електорат, а в його опонентів електорату й не було.

- Харків приречений на такого мера, як Кернес?

- Харків не приречений, Харків специфічний. Можна на цих виборах бачити 65% за Кернеса, а можна побачити кандидата, який посів друге місце. Ще два місяці тому його у Харкові взагалі ніхто не знав. І от він набирає більше 10%. Можна ставитися до цього скептично, говорити, що "все пропало", а можна подумати інакше.

Альтернатива не з´являється на порожньому місці. Альтернатива – це те, над чим потрібно працювати довго й ретельно. Колись цю роботу потрібно починати. Краще починати вже. Цілком можливо, що ці вибори – початок системних змін у харківському політичному середовищі.

- Півтора роки тому місто боялося "ХНР". Чого боїться Харків сьогодні?

- Це відчуття зникло, я думаю, тоді, коли "Ягуар" зачистив обласну адміністрацію, викинувши звідти сепаратистів. Серйозно говорити про "ХНР" сьогодні немає підстав. Мені здається, що той, хто пов´язує з Кернесом можливу появу "ХНР", не зовсім розуміє його сьогоднішню "версію", його теперішній стан.

Що в Харкові дійсно змінилося за останні півтора роки, так це Кернес. Принаймні, є в мене таке відчуття. Навряд чи він вийде сьогодні на вулицю з георгіївською стрічкою. Навіть якщо глибоко в серці йому дуже хотітиметься це зробити. Та й самі прихильники "ХНР" навряд чи чогось від нього сьогодні очікують.

Харків боїться нестабільності, Харків не хоче війни. Мені здається, ця небезпека перетворитися на  Донецьк, із розбомбленим аеропортом і російськими танками на вулицях, багато кого стримує й остуджує. Одна річ – голосувати за того чи іншого кандидата, інша річ – пустити на вулиці людей з автоматами.

- Спадкоємці "Партії Регіонів" узяли реванш фактично на всьому півдні та сході. Чому?

- Ну, хіба хтось пропонував виборцям "Партії Регіонів" якусь адекватну альтернативу? Хіба так звані демократичні партії працювали на сході? Просто розвісили портрети мало кому відомих чи мало кому симпатичних чуваків і сиділи, чекали на результати. Мені здається, частина українців не зовсім добре відчуває своє суспільство. Їм здається, що якщо в їхньому світі змінилося все у зв´язку з революцією та війною, то це мало статися й з усіма іншими.

Насправді, частина суспільства ніколи не підтримувала Майдан. І цю війну вони ніколи не розуміли. Тим більше, є дуже багато питань уже до нової влади, нового уряду. Ці питання реалізуються потім у виборі частини населення, яка йде і голосує за тих, за кого голосувати звикла.

- У мирних містах за келихом пива часто дискутують, чи повертати Україні Донбас. А на самому Донбасі такі питання звучать?

- Ну, ось ви бачили, скажімо, що сталося в Сватовому? Як на мене, це така метафора сьогоднішнього Донбасу. Коли місто вибухає і руйнується. Донбас понівечений війною, він жахливо виглядає. Регіон, через який прокотилася війна, добре виглядати не може. Потрібно багато працювати й докладати спільних зусиль, щоби навести там лад, привести все до якогось нормального вигляду.

Серед місцевих можна почути питання "Чому в інших частинах України нас вважають зрадниками, сепаратистами, відступниками?". Донбас бачить заяви, які транслюються через ЗМІ. Часто ці заяви й позиції доволі різкі, не надто продумані й не надто симпатичні. Тому зрозуміло, що додаткового взаєморозуміння це не дає.

- А що треба для взаєморозуміння?

- Для того щоб почати діалог, потрібно цю війну побачити. Люди, які там бувають, розуміють, що більшість стереотипів про Донбас нам нав´язують і більшість із них не відповідають дійсності. Всі ці розмови про "приєднати-від´єднати Донбас" – це згода на маніпулювання своєю свідомістю.

Насправді наші домашні аналітики ні на що не впливають. Вони просто сидять собі в тихих мирних містах і займаються кухонною геополітикою, так, ніби справді від них залежить, приєднувати щось чи від’єднувати. А в реальності є ситуація, коли частина країни знаходиться у великій біді. Потрібно допомагати цим людям, потрібно за них триматися, розуміти, що більшість із них виявилася заручниками ситуації. Просто відмовлятися від них, навіть на рівні якоїсь заяви – це щонайменше підло.

* Вірш "Instagram (нова машина мера)"