Третя книжка з кротіани Мар’яни і Тараса Прохаськів - із Мар’яниними милими ілюстраціями, із знайомими з перших двох книг епопеї героями-кротенятами та одним зайцем, що прижився якось між ними під землею… А ще ненадовго зараз з’явився Горностай, з яким татко-кріт залишився десь на другій сторінці призволятися начавленим дітьми винцем із винограду, який вирощували в другій книжці… А ще мама-кротиха далі по тексту виявилася сезонно вагітною і на фінал "Кози…" народила Хлюща - це може свідчити, що, певно, пишеться вже десь і четверта книжка подумки, бо нічого ж не народжується даремне…

Книжка ця, третя, вже, до речі, зажила власним життям, бо пише її цього разу саме кротеня Муркавка - судячи з закінчення.. Тобто - автоматично всі побажання туди, до справжнього автора, напевне.

Я таке скажу тоді, дорога Муркавко.

Вся кротяча епопея сповнена чудових гуманістичних ідей та меседжів. Кроти ростуть і розвиваються духовно на наших очах, відриваються від батьків, відчувають перші уколи в серце від почуттів, інакших, ніж дружба, а вже ближчих до інтересу до протилежної статі. Муркавка, певне, й писати почала недаремне: все через цю несподівану ніжність до екстремала Бурі, який втопившись одного разу в ріці, вижив і став парашутистом. І стрибає тепер, шукає собі пригод, а таких фатально люблять дівчатка…буде Муркавці горе в наступних книжках…

У цих же кроти-підлітки пізнають світ великий і широкий, як море, зауважують, що земля - не лише для кротів, і на ній живуть "інші", яких можна за великого бажання зрозуміти. Це - й ідея книжки, прекрасна й корисна. Як десь пояснював співавтор Тарас Прохасько, - в третій книзі кротячою мовою дітям чітко пояснюється, що все ненормальне може бути нормальним, якщо змінити точку зору.

У цій частині дорослий читач, якому теж адресується книжка, може охоче зробити висновок, що на "Козі…" добре би виховувати майбутніх парламентарів, які часом завалюють важливі євроінтеграційні закони через дрімучу й печерну нетолерантність, а вже гендерної нерівності, неповаги до тих, хто має обмежені можливості чи навіть національної та релігійної недружності могло би поменшати, напиши би хтось такі книжки років з 30-40 тому…

А тепер така книжка є. Муркавка списує образи й поведінку героїв із друзів Мар’яни й Тараса Прохаськів - а отже, такі добрі й світлі люди існують, і в тому наша велика радість і надія.

Мандрівки та сміливе входження в інші світи, пізнання й розуміння тих, хто іншої з тобою віри й мови, й роду, повага до них і радісне співіснування - всі ці добрі думки, закладені в книжці, проростуть точно в свідомості малих читачів миртовим листям, символом тиші, миру та насолоди…

Хтось помітив, що музики на острови Кіз намальовані Мар’яною як єврейські музиканти - хоча й грали щось таке, під що можна було співати "танцювала риба з раком, а петрушка з пастернаком…" Стійте - а чи не про єднання з інакшими за себе була ця наша давня пісня?

Які б ми не ладували тут алюзії та метафори - все в цій кротячій роад-сторі можна знайти і приємно потрактувати.

Я би Муркавці порадила лише, щоби вона трохи збадьорилася в писанні - пригоди кротів трохи мляві, це швидше побутописання і здобування філософських резюме з рядових подій. Хотілося би більше руху, трохи вигадливіше повертати сюжет. Є відчуття, що автори ніби трохи знудьгувалися - і час завершувати кротячу епопею, бо не будемо ж ми з тими прекрасними істотами рости до дорослої номінації Книги року ВВС?

Загалом кротяче трикнижжя - гарний подарунок малому імениннику, що я й зробила днями з нагоди шестиріччя одної дуже сучасної дівчинки. Вона чемно подякувала і мерщій погнала до комп’ютера, де щось на екрані крутилося так, що всім дорослим паморочилося в голові.

Все ж вірю, що на ніч, на добрий сон Муркавка їй пару повчальних слів учитає…