Бувати узимку в Хорватії мені ще не доводилося. Але минулого тижня побував я на літературному фестивалі в Пулі, відбув презентації в Загребі й Задарі і оце повернувся.

Звичайно, зимова Хорватія це далеко не те, що літня. Передсвяткові дні, які у католицьких країнах називають адвентом, нагадують про себе на кожному кроці. Снігу нема і, мабуть, не буде, але ялинки, обсипані штучним снігом, стоять, катки працюють.

У кожному місті в центральній частині тлуми народу купчаться біля будок, в яких продають гаряче вино й закуску. Будки китайські, вино місцеве.

Ну, передсвятковими будками з гарячим вином і медівкою львів´ян не здивуєш. Зате здивував мене Божич, який вигулькує, куди лише оком не кинь: то іграшковий, а то й живий.

Хорвати, словени й серби віддавна називали Різдво Божичем. Правда, традиційний Божич не носив дітям подарунків, а цей носить. Сталося так тому, що за розвинутого соціалізму й атеїзму у Югославії насильно вживили Діда Мороза – Дєда Мраза. А коли відбувся розкол країни, президент Хорваті Франьо Туджман в пориві декомунізації Дєда Мраза ліквідував, як клас, і запропонував натомість Божича.

От Божич тепер і вітає хорватів зі святом в образі того самого Дєда Мраза. А діти отримують від нього подарунки на Різдво.

Та це ще не все. Бо хорватські діти отримують перед тим ще й подарунки від Святого Миколая. Але найбільше скористали українські діти. Їх мусять обдаровувати не тільки на православного святого Миколая, але й на католицького та ще й на два Різдва.

Ну, а як я вже про наших дітей згадав, то на передріздвяному благодійному ярмарку у Загребі, де були представлені своїми святковими ятками різні країни, я став свідком небуденної події.

Кожна ятка пропонувала якісь національні цікавинки, але також їжу і напої. Біля української ятки можна було поласувати борщем, варениками, канапками з салом і часником і причаститися горілкою. Лежали також книжки українських авторів, перекладені у Хорватії.

Відвідувачі походжають собі поміж ятками, щось купують, щось смакують, а в цей час на сцені відбувається концерт, де звучать народні пісні різних країн. Єдина країна, яка не була представлена своїми народними піснями – це Росія. Кілька дам у балахонистих сарафанах і в кокошниках співали винятково пісні літературного, а не народного походження, як от "Коробєйнікі" Н. Нєкрасова.

За якийсь час ці дами спустилися в зал і рушили уздовж яток. І коли вони наблизилися до української ятки, і на їхніх нарум´янених щоках з´явилася радісна усмішка, і з губ мало не злетіло радісне привітання: "Братья наши!", українські діти несподівано вдарили по агресору морально, заспівавши "Путін хуйло! Ла-ла-ла, ла-ла, ла-ла-ла!"

Дами, підібравши свої сарафани, хутенько злиняли.

Але тут я хочу ще дещо розповісти про дітей. Цього разу і хорватських, і місцевих українських. У Хорватії, уявіть собі, можна здати не лише скляну тару за гроші, але й пластикову. Пластикова літрова пляшка коштує 50 ліп – це приблизно півтори гривні. Дволітрова дорожча. Ясно, що ці пляшки не валяються, де попало. А школярі по усій Хорватії займаються, окрім науки, тим, що збирають пластикові корки. Вони теж мають свою вартість. Тому корки збирають задля якоїсь доброї справи: наприклад, на апарат для серця хворій дитині, або для того, щоб цілим класом поїхати кудись.

Літературний фестиваль в Пулі ошелешив мене величезним вибором книжок. Тобто багато зарубіжних письменників були представлені не так, як у нас двома-трьома книжками, а десятками книжок, включаючи й томи їхнього листування чи щоденники. І хоча на львівському Форумі видавців значно менший асортимент книжок, ніж на ярмарку в Пулі, але зате в нас яблуку ніде впасти. Натомість у Пулі відвідувачів було небагато.

При цьому треба сказати, що як і в колишній Югославії, так і в Хорватії, книжки дуже дорогі. Подекуди дорожчі навіть за австрійські чи німецькі, не кажучи про польські та чеські.

Середня ціна за перекладний роман – 20-25 євро. Тобто моє "Танґо смерті" в Хорватії дорожче за австрійське видання.

І тут я ніяк не міг второпати цього парадоксу. Чому такі дорогі книжки, якщо країна перебуває у економічній кризі і безліч людей просто не в стані придбати собі книжки за такою ціною. Бо 20 євро – це 20 літрів вина, це два кілограми класного сиру, це три літри ракії! Не дивно, що я так жодної хорватської книжки не купив, хоча привожу книжки з Польщі та Чехії.

Розгадка дорогих книжок небавом з´ясувалася. Видавці у Хорватії друкують усі книжки малими накладами. Буває, що й 300– 500 примірників. Більшу частину з них відразу закуповує держава. І таким чином видавництво повертає витрачені кошти та ще й трохи заробляє.

А що хорвати дуже мало купують книжок, то й тут трагедії нема, бо зате вони ходять у бібліотеки. Бібліотек у Хорватії багато, і я навіть вечорами бачив там чимало читачів, що для нас доволі велика рідкість.

Загалом хорвати живуть, як і всі південні європейці – без поспіху і без нервів. Вони ніколи не переймаються жодними дедлайнами. Принцип їхнього життя можна схарактеризувати феноменальною фразою Скарлет О´Гари з роману "Розвіяні вітром": "Я не хочу про це думати сьогодні. Я подумаю про це завтра".

Взимку, коли туристів нема, після 12 дня вулиці вилюднюють. Перед 12-тої ще були заповнені ресторани, бо хорвати у цей час споживають другий сніданок. А тут – нікого. І щойно надвечір народ випірнає на святкові площі і починає тусувати біля будок з вином.

"Ужівайте!" – найпопулярніше побажання на прощання. Це означає: насолоджуйтеся життям. Ужівайте – і не беріть дурного до голови. Ужівайте – і всі проблеми вирішаться самі собою. Ужівайте – і свято для вас ніколи не закінчиться.

Тому і я кажу вам: ужівайте! І не сумнівайтеся: буде краще, як є.