Так глибоко зазирнути в корінь соціального зла в умовах становлення нової держави, яка й сама тяжко виборсується із постколоніального ярма, досі мало кому вдавалося. Як М. Гоголь мандрував зі своїм Чічіковим у пошуках мертвих душ, так О. Бакуменко запускає свого «диверсанта зі смітника» в народ, зриваючи наболілі «чиряки» у своєму романі «Король Ринкової вулиці», який було висунуто на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка.

І шлях же неабиякий: від смітника до сиротинця, бандитизм на ринковій вулиці, виправна колонія, рекет, тюрма, бізнес, депутатство з розмахом злочинності на державному рівні під імунітетом недоторканності! За сюжетною лінією головного героя наприкінці восьмидесятих немовлям випадково знаходить двірник. Назвали Богданом Вогневодою на честь обгорілого мокрого мішка, у якому він був. Хлопець згодом стає королем ринкової вулиці, зорганізувавши маленьких злодюжок, та потрапляє до виправної колонії для неповнолітніх, а пізніше — до в’язниці. Але тут віра у верховенство грубої сили у хлопця зникає, і він, опинившись на волі, відмовляється від злочинної стезі. Веде бізнес чесно, вдається до доброчинності. Автор, прориваючись крізь дитячий жанр, зображує не просто малолітнього злодюжку, а насправді — бандита з великої дороги, «короля» псевдоринкової економіки країни. Злодія в законі. Пахана!

Шлях, яким О. Бакуменко виводить свого героя на світло добра, ламаючи його внутрішній закоренілий світ, нагадує якусь наркотичну ломку організму. Карколомні повороти вражають: коли чекаєш від героя одного, раптом автор викидає свого чергового «коника» і робить, як у шахах, геть несподіваний хід. Ставши народним обранцем, Богдан Вогневода відчуває, що можна розвернутися на повну під «дахом» депутатської недоторканності, і його знову заносить на слизькому! Бере знову наш Богдан «рогатку і йде горобців стрілять», як у тому анекдоті про божевільного. Ось найбільша біда: дорвавшись до влади, Вогневода вже шкодить не окремим людям, фірмам, як було за рекетирства, а цілій державі, народові, запускаючи «лапу» в державну кишеню! Кругом корупція і безкарність! Безпомічним виглядає не людина чи підприємство — держава, народ. Носить автор свого героя всіма колами пекла, на яке перетворилася ціла країна. Розгнузданість злочинця сягає свого апогею, і він знову потрапляє за грати. Здається, горбатого лише могила виправить, аж автор знову вдається до несподіваного прийому. Поки у свят-вечір Богдан молиться Богові, «сходка братви» прирікає його на смерть як відступника. Вогневоді вдається врятуватися, і, опинившись на волі, він нарешті розпочинає воістину праведне життя, вдаючись до доброчинної діяльності.

Герой роману — це образ сучасного українського політика, який прийшов у бізнес через кримінал. Рекетом збив стартовий капітал, що дозволило купити квиток у політику, під державний «дах». О.Бакуменко порушує питання: за таких умов чи можливо пробитися в депутати чесній, хоч і небагатій людині? Хіба це демократія, де все перевернуто з ніг на голову. Тому недостатньо лише боротьби з корупцією — людину спочатку потрібно поставити з голови на ноги! А це можливо лише через перевиховання свідомості, що слід починати з дитинства. У цьому — суть роману. Почніть з людини, поставте її на ноги і навчіть ходити, а тоді будуйте щасливе майбутнє. Голосуйте за конкретну людину, а не за кота в мішку.

Життєвий шлях Богдана Вогневоди демонструє, наскільки зіпсоване наше суспільство, починаючи з верхів. Підліток, викинутий на «острів самостійного виживання» в умовах дикого капіталізму, коли навколо — занепад суспільної моралі, не регресує, а поступово цивілізується. Йдучи за течією, Вогневода зазнає духовного перелому, розвертається і йде супроти тієї течії. Автор цим переломним моментом заперечує зло і вказує іншим на праведний шлях. Через психологічний спектр він пропускає еволюційні зміни свого героя. Перед героєм остаточно постає дилема: жити в гармонії зі світом, чи залишатися у світі злочинців. Основна сюжетна лінія і вибудовується на цьому психологізмі. Шлях, який виводить на світло та істину через внутрішні катаклізми, через страждання й каяття до цивілізаційного поступу як людини, так і суспільства — болісний, проте чи не єдино можливий. Він дає зрозуміти, що головний його персонаж — це не якийсь хлопчина, а соціально-психологічний тип сучасника молодої країни, яка й сама стає на ноги, як немовля з обгорілого мокрого мішка зі смітника імперії, з того болота, де ще кишать невідмерлі метастази «русского мира».

Олександр Бакуменко. Король ринкової вулиці. Соціальний роман. — К.: Преса України, 2013. — 232 с.

Антонія ЦВІД, лауреат Всеукраїнської літературної премій імені Олександра Олеся та літературної премії НСПУ «Благовіст»