Те саме з розказаними тут історіями: на 50 відсотків вони є літературними, а на 50 — журналістськими, на 50 — комічними, а на 50 — не дуже, — говорить публіцист і літератор 45-річний Олександр Бойченко про свою нову книжку "50 відсотків рації" на презентації 11 лютого в Києві. До збірки увійшли 50 текстів, 14 з яких вже опубліковані в "Аби Книжці" та "Більше/Менше".

— Ця книжка, на відміну від попередньої "Більше/Менше", а також від "Аби Книжки", планувалася трохи заздалегідь. Десь рік тому я вже знав, що вона буде. Коли їхав до Німеччини на операцію, взяв із собою комп´ютер, вклав до однієї папки всі тексти. Людина перед операцією не має багато розваг. Вона навіть доведена до такого стану, що власні тексти може перечитувати, і цим я там займався якийсь час, — розповідає Бойченко. — Книжка починається з оповідання "50 відсотків рації". У ньому згадується мій прадід, Друга світова війна, а закінчується текстом "Втеча, божевілля, смерть" — і це вже наша теперішня війна. Описане подвійне коло: від війни до війни. Але я старався відбирати веселіші тексти. Коли людина у лікарні, її тягне на веселе.

Олександр Бойченко — літературний критик, публіцист, перекладач. Автор шести збірок есеїстики. 2015 року отримав премію ім. Шевельова за збірку "Більше/Менше" "як кращий приклад модерної есеїстики". Минулого року в публіциста виявили рак. Наприкінці 2015-го його успішно прооперували в Німеччині.

— Після Німеччини я не пишу і планую ще не пописати, скільки вдасться. Трагікомічно звучить, але настав щасливий період у житті. Не пишу — це не значить, що я не працюю. Коли приїхав, віддав цю книжку до друку, відредагував переклад Капусцінського й маю упорядковані дві книжечки — збірку оповідань Каті Бабкіної та збірку віршів Іри Цілик. Протягом місяця це все повиходить. До того ж я не знаю, що писати. Трохи розгублений. Приїжджаєш після Німеччини й бачиш, що не йдуть реформи — буксують, — розповідає Бойченко.

На презентації Бойченко зачитав декілька текстів, що увійшли до неї.

— Бачу, що повідбирав собі такі тексти, в яких російською доводиться говорити, — розповідає Бойченко, шукаючи оповідання для читання. — Я, хто постійно дискутує, що російською мовою — то не українська література, читаю якісь абзаци російською. Після цього вечора доведеться визнати себе російсько-українським літератором. А назва ще яка — "Арбайт махт фрай" (Праця робить вільним. — ГПУ). То це німецько-російсько-український текст.

"Ні, це не про Азарова. Хоч ніби назва виразно натякає саме на нього. Це — про мою малу батьківщину. Бо є такі, що називають Чернівці європейським містом. Причому не лише серед місцевої влади та її підбріхувачів: трапляються іноді й притомні люди. Правда, переважно не місцеві. Адам Міхнік, наприклад. Приїхав, обійшов довкола ратуші, зазирнув у пішохідну перспективу вулиці Кобилянської — і каже:

— Чоловіче, якої ще Європи ти хочеш? Та це ж вона і є!…", — Бойченко починає зачитувати "Арбайт махт фрай".

Олександра ВАСИЛЬЄВА