Re: цензії
- 10.06.2026|Ігор ЗіньчукЯк знайти шлях до успіху компанії?
- 05.06.2026|Ганна Клименко-СиньоокПеретин - Перехід - Присутність: Містичні лабіринти прозопису Алли Рогашко
- 04.06.2026|Тетяна Качак, докторка філологічних наук, професорка Карпатського національного університету імені Василя Стефаника«Українська ластівка» в культурно-історичному вимірі та міждисциплінарній інтерпретації Лідії Ковалець
- 31.05.2026|Надія ПознякВивільнення пам´яті
- 31.05.2026|Ігор ЧорнийКоли жінці нудно
- 30.05.2026|Віктор Палинський«Війна у лісовій пісні»
- 30.05.2026|Ігор ЗіньчукНова книга поезій Ліни Костенко «Вітер з Марса» – застереження для людства
- 29.05.2026|Василь КузанБезгрішні тексти
- 25.05.2026|Дана ПінчевськаАнімізм як форма поезії, або Дещо про практичні дослідження магії
- 23.05.2026|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськХитрості недостатньо
Видавничі новинки
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Сергій Жадан: Як тебе не любити?
"Вся жертовність та солідарність мільйонів живих людей можуть бути легко перекриті ненажерливістю та безвідповідальністю кількох десятків обраних. Обраних, між іншим, нами", - Сергій Жадан, спеціально для DW.
Ось, скажімо, якщо нідерландці проголосують проти? Що буде? Я говорю навіть не про політичні наслідки, я говорю про настрої. Чого слід очікувати від українського суспільства? Розчарування, образ, чи навпаки - незламності, непохитності? Як ми будемо в разі чого реагувати? Для нас же наш європейський вибір є природнім і незмінним, адже так? Тож коли братній голландський народ надумає його, цей вибір, поставити під сумнів, образливо ж буде, хіба ні? Звісно, що образливо, звісно, що несправедливо. Тому знову лишається сподіватись на чиюсь мудрість і зваженість, знову доводиться від когось залежати, передавати до чиїхось рук відповідальність за те, що буде саме з тобою.
Або ось, наприклад, голландці таки ввімкнуть мізки й підтримають нас. Може таке бути? Може, чому ні. Про що в такому разі це буде свідчити? Про те, що Україна справді стала повноцінним і невід´ємним членом європейської спільноти? Чи про те, що голландський виборець, на відміну, скажімо, від українського, думає, перш ніж ставити свій підпис, і в цьому випадку просто не міг не зважати на ту ціну, яку Україна вже заплатила й продовжує щоденно платити за власний європейський вибір? Дивний усе це має вигляд - два роки виборювати своє право на своє ж майбутнє, з тим, щоби доля цього майбутнього опинилася в руках такого далекого від наших реалій голландського народу.
Що загалом голландці знають про Україну? Зрозуміло, що той, кому треба, постарався й накачав їх, як зміг, пропагандою. Але все ж. Підозрюю, що знання їхні не сильно різняться від подібних знань у яких-небудь французів, іспанців чи норвежців зі шведами. Очевидно, вони вже знають, що Україна і Росія - це дві різні країни. Хоча, припускаю, більшість із них слабко собі уявляє різницю між цими країнами. Очевидно, вони знають, що в нашій країні другий рік триває війна. З ким ми воюємо вони можуть не знати. А ось про те, що їхній літак було збито саме над територією нашої країни - не знати не можуть. Натомість можуть не розуміти, хто саме його збив. Можуть не розуміти, чому в Україні була революція й чому частині українців так ідеться про цю їхню Європу, себто, чому ці українці в принципі вважають себе частиною їхнього, європейського, простору. Можуть не розуміти, та й не мусять розуміти, якщо чесно. Ми ж теж мало що розуміємо в їхніх проблемах. Ми навіть не розуміємо, є в них ці проблеми чи їх немає. Але з іншого боку, нас ніхто й не просить вирішувати долю Нідерландів. Тому відповідальність на них якась та й лежить.
Відповідальність і на них, і на нас
Хоча на нас вона лежить не меншою мірою. Адже будьмо відверті - підстав сподобатись комусь, викликати чиюсь довіру у нас насправді не більше, аніж підстав налякати, відштовхнути від себе. Все залежить від того, що вони, голландці, захочуть побачити й почути. Адже залежно від того, якими інформаційними джерелами ти користуєшся, Україну ти можеш побачити дуже різною. Можна побачити революцію гідності, а можна - радикальні настрої, можна помітити запит на реформи та викорінення корупції, а можна - розгін ЛГБТ-маршу. І привернути чужу увагу саме до позитивних речей не так просто. Тим більше, що речі непозитивні, вони ось - просто на поверхні. Брехливість політиків, відсутність реформ, популізм, демагогія, подвійні стандарти - нам зовсім не потрібно псувати про себе враження, за нас це давно й переконливо зробили ті, кому абсолютно байдуже, за що там проголосують голландці - головне не відходити далеко від фінансових потоків. Про фінансові потоки, підозрюю, голландців теж устигли попередити.
Найпротивніше - відчувати власне безсилля, залежати від когось, залежати від чийогось розуміння. Це не просто противно, це принизливо й несправедливо. Несправедливо, що частина європейців і далі вперто не хоче розуміти того, що Україна сьогодні бореться не лише за себе. І що поняття свободи українців стосується так само, як будь-кого з них. Несправедливо, що Україна на другому році війни має комусь доводити доречність і вмотивованість своїх претензій на рівноправне ставлення. Хоча скаржитись на долю теж несправедливо. Куди важливіше просто покладатись на себе й на тих, кому довіряєш, не надто переймаючись тим, сподобаєшся ти пересічному голландцеві чи не дуже. Ніхто не зобов´язаний нас любити. Куди важливіше, щоби нас просто поважали.
Так чи інакше, історія підозрілим чином повторюється, і всі кров та зусилля, вся важка виснажлива праця, вся боротьба, всі втрати, всі сподівання та надії так чи інакше нівелюються людьми, які за збігом обставин осідлали хвилю й опинилися на її гребені. І рулять там, на гребені, рулять, в цілковитому захваті від себе самих та свого становища. І виходить так, що далекі від нас і від наших проблем голландці зважатимуть, скоріше за все, не на наші спроби вирватися з постсовкового безчасся та безладдя, а на практичні дії тих, хто це безчасся собою сьогодні втілює. Виходить так, що вся жертовність та солідарність мільйонів живих людей можуть бути легко перекриті ненажерливістю та безвідповідальністю кількох десятків обраних. Обраних, між іншим, нами.
Коментарі
Останні події
- 11.06.2026|14:37«Діамантова змійка»: мистецтво паризьких салонів
- 31.05.2026|06:35Стартував прийом заявок на Премію імені Романа Гамади 2026
- 31.05.2026|06:21Українська стрічка «Паляниця» здобула престижну нагороду на американському фестивалі ETHOS Film Awards
- 30.05.2026|15:00Ніна Мюррей – лауреатка премії Drahoman Prize за 2025 рік
- 29.05.2026|07:54Гуцули, цимбали і гори: музикант hOsT представляє сингл-ремікс Hutsuly
- 29.05.2026|07:50«Японські книги дітям України»: велика гуманітарна ініціатива «Ранку» та Shikosha
- 25.05.2026|17:00Внаслідок нічної атаки на Київ пошкоджено будинки письменниць Олени Захарченко та Ірини Цілик
- 23.05.2026|04:17Навколо літератури зібрано 2,5 мільйони гривень для дітей: Артур Дронь провів благодійний вечір у Львові
- 23.05.2026|04:11Нова частина епічної фентезі-саги про Кия об’єднує українську, кельтську та давньогрецьку міфології у власному всесвіті
- 21.05.2026|13:07В Ужгороді оголосили короткий список VIІІ Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея
