Re: цензії

27.04.2026|Валентина Семеняк, письменниця
Світлі і добрі тексти ― саме їх потребує малеча
25.04.2026|Галина Новосад, книжкова оглядачка, блогерка, волонтерка
«Містеріум»: простір позачасся і прихованих зв’язків
Магія дитинства, або Початок великої дороги
23.04.2026|Віра Марущак, письменниця, голова Миколаївської обласної організації НСПУ
Римована магія буденності: Літературна подорож сторінками книги Надії Бойко «Сорока на уроках»
23.04.2026|Ігор Зіньчук
Пізнати глибше, щоб відновити цілісність
16.04.2026|Богдан Дячишин, лауреат премії імені Івана Огієнка, Львів
Дух щемливого чекання
16.04.2026|Олексій Стельмах
Майбутнє приходить зненацька
15.04.2026|Михайло Жайворон
«Земля гніву» Михайла Сидоржевського
15.04.2026|Оксана Тебешевська, заслужений вчитель України
Мандрівка в «химерні» світи Юрія Бондаренка
11.04.2026|Богдан Смоляк
Тутешні час і люди

Літературний дайджест

07.06.2016|14:46|Litcentr

Найбезглуздіший з усіх безглуздих способів

Цьогорічний Книжковий Арсенал, натхненно постогнуючи про стагнацію сучукрліту, жваво обговорював дві новинки – біографічну книжку про порноакторку і антитутопічний роман про суспільство, економіка якого тримається на канібалізмі.

Говорять про конструкти популярної культури, слухаю уважно... Я ж вірю в теорію змови! Вони точно щось знають! Усе починалося з моди на інопланетян. Кажуть, пришельці у поп-культурі були метафорою Холодної війни. От таке: прийшли звідкись, щоб захопити наші ресурси і встановити свою нелюдську владу. А мені здається: йшла масована підготовка до незупинної міграції села у місто. Наші рідненькі «понаєхавші» –контакти третього ступеню. З переселенням народів змирилися, інопланетяни одомашнилися і стали нецікавими.   Настав час харизматиків-вампірів. Кажуть ті, то давала взнаки Арабська весна. Бідних сексуально заклопотаних йолопів спокушають привабливі повабні інші раси, чия культура старша і розвиненіша. Вони навертають до себе, маскуються і групуються – і вони давно серед нас. А я маю теорію, що мода на вампірів – суто екологічна за походженням. Жодна бо тема з кровопивцями не минає без супроводу нестерпної спеки південноамериканських, скажімо, штатів. Бо глобальне потепління, воно таке. А хоч кохатися, хоч відсипатися приємніше в таку спеку з чимсь прохолоденьким. І грець із ним, із парниковим ефектом.    Тепер зомбі і людожери (укрліт – в актуальному контексті, понімаєте). Все частіше міркують, що у такий спосіб маскульт опрацьовує травми тоталітарної минувшини. Щось довго харчується тобою, і от коли ти впевнений: «я гідно позбавився свого темного минулого», воно оживає і приходить доїдати. А я  сумніваюся. Якщо згадати про наростаючу загрозу світового голоду, вони готують нас до зняття табу на канібалізм. Останнє цивілізаційне табу, зауважте. Зжерти когось – значить, зіпсувати людське тіло, яке мало б за інших умов благополучно розмножитися. Отож вирішують відразу дві біди: глобальне перенаселення і світовий голод.    До чого тут порно-акторка? – спитаєте. Я і тут маю відповідь. Всі теорії змови проблематизують певні режими (не)видимості. На те вони і таємні. Як в старому парадоксі: чи можна зрозуміти, коли бреше людина, яка говорить: «Я брехун». Наголошена і культурно обґрунтована відвертість порно є на позір (даруйте за каламбур) сліпою зоною  читацької реакції. Порно не передбачає невизначених чи неадекватних сексуальним резонансів. Одна моя подруга була влучно діагностувала у себе клінічну депресію тієї миті, коли розридалася під час перегляду відвертого відео. Воно і ясно. Плакати в цьому антуражі – то щось не те… А тут акторка відверто розкаже, на якій суровій правді життя ґрунтується ця чиста (або ні) еротична фантазія. Такі собі суто технологічні тіла – в сенсі технології їхнього використання. Останнє, що захочеш, це читаючи – сексу…  Так, стоп... Серйозна ж бо розмова. Позаяк будь-яка розмова, котра включає такі елементи як порно і антропофагію (навіть як метафори, що вже про буквальне прочитання) посилена пропагандистськими інтонаціями. Масліт – ще та школа життя. Соціалізація споживача популярної культури – настільки багатий ресурс, що сумна наша елітарна давиться від заздрощів сторінками, видраними з «Улісса».  Кітч своєю чергою – універсальна комунікативна одиниця, він «зчитується» більш-менш адекватно будь-яким споживачем (недобровільним в тому числі). На правах тотального культурного коду кітч може запропонувати різні, отож дієві форми витиснення травматичного досвіду. Смакуємо сповіді гастарбайтерки, що робить кар’єру в порно, або гидимося від детального опису розчленовування людського тіла – ми завжди опрацьовуємо якусь глибинну проблему на загальнодоступному рівні. І не те щоб індивідуальну… Поміркувати б про культурно підважену активність привілейованих соціальних груп – сексуальну активність чи харчову. Вони  завжди мають якісніші секс і їжу. Але та розмова буде страшніша за роман про канібалів-фашистів.  Навіть не так. Травму ми не опрацьовуємо, а заміщаємо чи витісняємо – тобто підміняємо болісні картини двовимірним глянцем. Привітаймо щиро нашу рідненьку повсякденну культуру поверхових почувань (ага, він самий, гламур), що вона все одно існує за рецептами культурного виробництва. А пізнання тим часом замінюється на нормативність. Не так важливо, чому хтось когось трахнув у світлі софітів чи з’їв на літній кухні, цікавіше: чи підігрів перед тим?.. Здається, знайомі процедури? Напрочуд знайомі, бачили вже. Хіба що Павка Корчагін свого часу не додумався ум´яти побратимів. Зате ні холоду тобі, ні голоду у світлому майбутньому, ні привидів прокаженого минулого, ні небезпечних гостей з-за кордону, і всюди левенята з ягнятами пасуться.   Страшні історії з побуту порнобізнесу і людожерів – вони дуже чесно виконують за нас соціальну і культурну роботу, яку б ми самі мусили робити та не робимо. Вони обґрунтовують неоднозначність нашого ставлення до нарочитої очевидності, котру нам намагаються продати. Та фіксують насолоду з цим пов’язану. Так, саме так напрацьовуються шкідливі споживацькі звички планетарних масштабів…  А я собі на Арсеналі купила значок із Лисим Котом (тим, самим, що не празнує День психічного здоров’я). І ходжу тепер всюди з тим красномовним втаємниченим «Не празную» на грудях. Бо я точно щось  знаю!

Ганна Улюра



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

23.04.2026|09:27
Французький джаз в «Книгарня «Є»
22.04.2026|09:51
Стали відомі імена лавреатів Літературної премії імені Ірини Вільде 2026 року
22.04.2026|07:08
«Архіпедагогіка»: у Києві презентують дослідження про фундаментальні коди західної освіти
17.04.2026|09:16
Зоряна Кушплер презентує «скарби свого серця»
15.04.2026|18:40
Хроніки виживання та журналістської відданості: у Києві презентують книжку Євгена Малолєтки «Облога Маріуполя»
15.04.2026|18:25
В Україні запускається Korali Books - перше видавництво, повністю орієнтоване на жіночу аудиторію
11.04.2026|09:11
Україна на Bologna Children´s Book Fair 2026: хто представить країну в Італії
11.04.2026|08:58
Віктор Круглов у фіналі «EY Підприємець року 2026»
07.04.2026|11:14
Книга Артура Дроня «Гемінґвей нічого не знає» підкорює світ: 8 іноземних видань до кінця року
07.04.2026|11:06
Українське слово у світі: 100 перекладів наших книжок вийдуть у 33 країнах


Партнери