Цікава енциклопедична книжка від видавництва «Фоліо» — грубезний том «Рим» у серії «Історія європейської цивілізації» в перекладі українською мовою (загалом у серії — дванадцять томів: від античності й по двадцяте століття). Загальну редакцію статей, присвячених римській добі у світовій історії та культурі, виконав видатний італійський письменник, науковець, есеїст Умберто Еко.

Це розлога та багатосторінкова, але все одно схематична анотація Римської цивілізації. Її найкраще читати як своєрідний «вступ до Риму», що з нього можна починати пошук детальнішої інформації про події, явища чи персони, які зацікавили при першому прочитанні. А можна, звісно, обмежитись і рівнем, який забезпечує книжка, достатнім для принаймні узагальненого орієнтування в тематиці.

Статті збірника згруповано в розділи, присвячені загальній історії, філософії, є також розділи «Міф і релігія», «Образотворче мистецтво», «Література», «Наука і техніка» та «Музика». Що виразно свідчить про широту охоплення матеріалу, його узагальнювальну цінність.

Автори книжки підійшли до своєї тематики доволі критично, тобто перед нами — зовсім не ідеалізована апологетика блискучої античності, ці статті позбавлені того захоплення великим Римом, яке було притаманне, до прикладу, нашим неокласикам. Група науковців під орудою Еко фіксують як досягнення давньої цивілізації, так і її недоліки. Ба більше, у випадку з недоліками вони часто проводять паралелі з сучасним суспільством, спрямовуючи й екстраполюючи свою соціальну критику вже на нього. Звичайно, пошук «тіней античності» чи дерев, що виросли з її зерен, у сьогоднішніх подіях і тенденціях — то не просто загальне місце, але й неминучість. Однак інколи такий послідовний паралелізм призводить до надмірних спрощень. Припустімо, справедливо пишучи про невисоке становище жінки в давньому Римі й так само справедливо прозоро натякаючи на необхідність зміцнення, усталення й розширення вже нинішніх досягнень у цій галузі, Ева Кантарелла дещо плоско трактує звичай, коли новонароджену дитину клали на землю, а батько піднімав її, ніби приймаючи її в родину (міг і не прийняти!). Вона подає це лише як ілюстрацію репресивної влади батька, залишаючи збоку інші релігійні, архетипні моменти на зразок передавання сили від землі, влади цієї ж таки землі (про них, до речі, писав Мірча Еліаде в своєму хрестоматійному «Трактаті з історії релігій», нарешті виданому цьогоріч українською). Певно, це майже обов’язковий недолік дещо «ліво-політизованого» підходу до матеріалу, якому, зрештою, завжди справно платив данину й сам Умберто Еко, зокрема, у своїй художній творчості, не завжди їй на користь.

Втім, паралелей між римською і теперішньою добою в найрізноманітніших сферах у кожному разі не уникнути. Іноді вони можуть бути досить несподівані. Як-от у випадку з «віртуозною світською поезією», що про неї розповідає Сільвія Адзара. Своєрідний формалізм Оптаціана Порфирія (четверте століття нашої ери) чи вірші-центони, складені з цитат із інших авторів, наштовхують на міркування про джерела бароко, модернізму, авангарду із його «поезомалярством» і, нарешті, постмодернізму.

Вагу, пізнавальність і цікавість видання підважують — не смертельно, але дуже прикро — неприємні «ляпи» перекладу. Ідеться навіть не лише про технічні недогляди, а про сторінки, де індійські реалії перетворюється на «індіанські» чи й взагалі виникає якийсь незбагненно-приголомшливий «голокост горців-мусульман».+

І все одно, навіть із поправкою на мовні проблеми, «Рим» за редакцією Умберто Еко — чудовий том і для загально-пізнавального читання, і для роздумів над історією. Зокрема, роздумів про те, що втратила й що набула наша освіта після майже повного витіснення з неї безпосередньої спадщини античності.

Олег Коцарев