Свобода, безпека, справедливість та гідність - цінності, що були визначені українцями як пріоритетні для прав людини згідно з даними першого масштабного загальнонаціонального дослідження "Що українці знають і думають про права людини".

Цікаво, що звична правова, практична й філософська діагональ "свобода - безпека" (тисячі справ стосовно співмірності та пріоритетності першої або ж другої ледь не щодня вирішує Європейський суд з прав людини) українцями ставляться поряд. Це не дивно для країни, де відбувається збройний конфлікт міжнародного характеру й окупація. Але хочеться детальніше в цьому розібратися.

І тут можна стикнутися з тим, що свободу, яку пріоритетною визначили 80 відсотків опитаних, українці та українки сприймають як більш абстрактне явище, яке, крім того, цілком піддається обмеженням (свобода слова, поглядів, особистої недоторканності). А от безпека - пріоритетна для 72 відсотків опитаних - крім усього іншого, вміщує в собі ознаки комфорту: добробут і  соціальну захищеність.

Загалом право на життя більшістю опитаних сприймається як соціальне право, чим викривляється його зміст. Але більшість жителів Донбасу сприймають його більш як ціннісне, ніж як соціальне - до цього усвідомлення людей, на жаль, навернув збройний конфлікт.

Що таке права людини?

Гідне ставлення визначають як ціннісний пріоритет 64 відсотки опитаних. І це високий показник.

Утім, водночас майже 40 відсотків респондентів зізналися в тому, що застосовують фізичні покарання щодо дітей, а це - прямий наступ та порушення права на гідне ставлення. Але, вочевидь, люди не бачать у цьому протиріччя.

З дитинства людина починає відчувати себе не лише безпорадною, а і безправною, що надалі позначається на її формуванні. Фактично, її примушують поважати та виправдовувати батьків, і, водночас, сприймати і виправдовувати насильство.

Майже 60 відсотків українців та українок вважають виправданим погром ромської громади в Лощинівці як реакцію на підозру щодо вчинення одним із представників ромської громади кримінального злочину. А це також наступ на гідне та рівне ставлення до людей.

Рівність як цінність підтримує 57 відсотків опитаних, натомість толерантність - 25 відсотків.

Толерантність - на останньому місці

Толерантність посідає останнє місце в переліку цінностей. Здається, люди не надто розуміють, а що означає це слово? Часто, коли відбуваються загальні дискусії на дану тематику, толерантність пов´язують не із рівним ставленням, терпимістю та повагою до іншої людини, а з любов´ю та примусовим притисканням до серця. 

Будь-що примусове, особливо притискання до серця, є нестерпним. Я не думаю, що тут варто озиратися на прислів´я "Притерпиться, то й пригорнеться", як і взагалі орієнтуватися на будь-які народницькі постулати. Неможливо і не варто любити всіх. Це - абсурд. Але варто спробувати бачити в кожній людині - саме людину. Вона може не подобатися, можна її зневажати, ставитися з презирством і навіть ненавидіти, але усвідомлювати, що вона має такі самі права, свободи та інтереси, як і будь-хто із нас. І вона потребує звичайної, а не надмірної, поваги до її прав і захисту.

А у випадку, коли людина належить до вразливої групи, вона потребує не нашої посиленої персональної підтримки, хоча це і бажано, але безперечного пріоритетного державного захисту її прав.

Розуміння дискримінації як проблеми

Тільки 16 відсотків опитаних акцентують на дискримінації як на серйозній проблемі, натомість 26 відсотків не вважають це за проблему взагалі.

Загалом наявність дискримінації як серйозної проблеми визначає високий відсоток жителів Донбасу. І це зрозуміло, адже як вимушено переміщені особи люди безпосередньо стикаються як з проявами нетолерантної поведінки, так і з дискримінуючими законодавчими нормами та діями державних інституцій. 

Але це далеко не означає, що люди є чутливими до дискримінації в цілому або ж до нерівного ставлення до інших груп. Зокрема, 66 відсотків опитаних вважають, що за певних обставин можна порушувати права наркозалежних; 54 відсотки - олігархів; 53 відсотки - колишніх засуджених; 50 відсотків - людей з непопулярними політичними поглядами; 48 відсотків - ромів; 46 відсотків - представників ЛГБТ-спільноти.

Людям в силу різних цілком об´єктивних причин і суб´єктивних чинників простіше відносити себе до більшості. Якщо ти почуваєшся більшістю, то начебто уникаєш будь-яких дискримінаційних моментів. Але правда полягає в тому, що кожна людина може бути в очах держави або ж іншої людини меншістю.

Наприклад, найбільш поширеною в очах опитаних є дискримінація за віковою ознакою. Хіба це не стосується абсолютно всіх?

Взагалі, якщо дивитися лише на найпоширеніші відповіді, можна опинитися у просторі правового абсурду, де, власне, ми всі часто й опиняємося:

·   права людини належать людині від народження, але водночас права людини надаються державою, релігією та нею самою;

·   найбільше порушують права людини народні депутати, депутатки, парламент у цілому і президент країни (до речі, гарант конституційних прав громадян);

·   більшість громадян навіть не намагалися захищати порушені права;

·   більшість опитаних вважають, що найефективнішим способом захисту прав людини в Україні, як і джерелом знань про права людини, є телевізор;

·   50 відсотків виправдовують самосуд;

·   більшість найефективнішим способом відстоювання своїх прав вважає звернення до родичів у пошуку "потрібних зв´язків".

Я б на місці держави подумала: а я взагалі є? Лячно навіть одне те, що четверта влада (засоби масової інформації) у сприйнятті реальності людьми ефективно замінює третю гілку влади - судову.

Утім, я - не держава. Але я відчуваю небезпеку як людина, що живе і працює в Україні, де всі ми тією чи іншою мірою доклалися (або недопрацювали), щоб в головах людей склалося така безправна світоглядна картина.