Тобто, звісно, не лише про неї, однак війна в романі — один з основних мотивів. Цікаво, що вийшла книжка одночасно у двох версіях — у російському оригіналі (де вона зветься трохи інакше: «Долгота дней») та в українському перекладі відомої письменниці Маріанни Кіяновської. Цей факт, між іншим, може правити за черговий матеріал про роздуми на порівняно популярну сьогодні тему: чи є в Україні одна двомовна література, чи все ж таки писане українською та російською — різні літератури. Переклад далекий від буквальності, сам письменник називає його «ментальним».

Події 2014-го і наступних років у романі Рафєєнка набувають фантасмагоричних та містичних вимірів. У глибинах міста Z (що під ним легко вгадується рідний Рафєєнкові Донецьк) є лазня з характерною назвою «П’ятий Рим» (бо «четвертому — не бувати!»), а в ній регулярно пропадають російські солдати й місцеві колабораціоністи. Працює в лазні абсолютно мирна, хоч і проукраїнська, публіка, і її провини в цих загадкових диверсіях, як швидко розуміють окупаційні можновладці, немає. Подальші розслідування приносять приголомшливі новини: виявляється, внаслідок усіляких метафізичних пертурбацій у місті Z перестали діяти у звичному форматі закони фізики, а сам Z приєднався не до Росії, як планувалося, а до колишнього СРСР. Місію повернути Z до традиційної фізичної реальності покладено на тих-таки працівників лазні. На них чекають химерні й страшні пригоди зі щасливим фіналом.

Цей сюжет (насправді, значно розгалуженіший) Володимир Рафєєнко вписав у дуже густу, метафорично насичену текстову матерію. Відмовившись від спокуси якоїсь легкої пародії чи надто очікуваної в такому разі антиутопії, письменник зумів заварити потужну та переважно збалансовану гущу містики, щемливого натуралізму прифронтового буття, карнавалу, мовних ігор та ще й супроводив усе численними алюзіями, натяками багато на які стилі, твори й письменників. У певному сенсі окремо йдуть вставні новели, переважно з побуту на лінії вогню.

Надзвичайно цікавий момент: якщо кожен чи майже кожен окремо взятий елемент та мікросюжет «Довгих часів» виглядає трагічно і розпачливо, примушує згадати формулу «розкладання», застосовану приблизно в такому самому контексті Любов’ю Якимчук, то разом узяті вони справляють доволі жвавий ефект. Я б навіть наважився говорити про життєствердність. Невипадково сам Рафєєнко в одному з інтерв’ю умовно порівняв свій роман з казками Андерсена.

Попри все естетство книжки, самозрозуміло, що принаймні сьогодні вона не може існувати поза політичним контекстом. У цьому сенсі «Довгі часи» мають чітку антиросійську політичну спрямованість (при добрячій органічній закоріненості в російську культурну традицію; хто справді обізнаний з російською культурою, погодиться, що це зовсім не парадокс).

Водночас у книжці, надто в її київських сценах, чимало критичних, іронічних випадів стосовно української політичної та суспільної реальності. Пересічне ставлення до біженців (одна з ключових і болючих тем «Довгих часів», пізнана письменником на власному переселенському досвіді, — він тепер мешкає під Києвом). Одночасне зростання нездорового радикалізму (бикуватий «хлопчик-укропчик») і байдужості. Мародерство політичного класу. Надмірності патріотичного дискурсу та багато іншого. Здається, саме в цих критичних пасажах Володимир Рафєєнко, як на мене, інколи небезпечно наближається до межі спрощених повчань, хоча в цілому почуття міри його не зраджує.

Варто відзначити, що саме «київські» сторінки книжки — найбільш фантазійні та грайливі в усьому романі (там є навіть дракон із шоколадними яйцями, кролик і сова з хрестом та автоматом). Вони залишають враження, ніби війна вирвала героїв «Довгих часів» із сюрреалістичного сну радянської провінції і закинула в сучасну дійсність — але й вона виявилася сюрреалістичним сном.

Роман Володимира Рафєєнка став не лише досягненням письменника з України, не лише новою цікавою книгою. Він також — естетично значуща маніфестація саме політично українського погляду (чи то пак, одного з українських поглядів) на сьогоднішні події. А естетично значущі речі часто мають шанс на більшу тривалість та універсальність, аніж пересічні публіцистичні та пропагандистські твори, які сьогодні можуть видаватись актуальнішими.+

Олег КОЦАРЕВ