C (лат.), або Сі (укр.) — універсальна, процедурна, імперативна мова програмування, найпопулярніша у світі. А що ж Україна, її національна ідея, мова програмування? Я б нашу національну ідею означив так: працювати вдень і вночі, щоб рідна мова звучала в щоденному ужитку в усіх закутках України. Маємо своїх «програмістів», які досягнення античності перенесли на ґрунт сучасної України, — це ноосфера Андрія Содомори. Він, хистом свого таланту, охопив мудрість світу, і найменша крихточка цього — його «Афористичні етюди». Я ж думаю, що афоризм — око світової літератури, і Андрій Содомора працює, щоб воно (око) було українським архетипом духовного життя людини, поєднаної з менталітетом господаря рідної землі, нашої культури, традиції, Божественною силою рідної мови.

І як тут не процитувати думку головного редактора газети «День» Лариси Івшиної: «Содомора — загальнонародний скарб!.. Як би було добре, аби народ про це дізнався».

В «Афористичних етюдах» автор продовжує роздуми про Слово, які започаткував у книжці «Наодинці зі словом»: «Отож до слова — дослухаймося», бо древня мудрість говорить, що «Людині належить бачити те, що за словом».

Долучаючись до читання «Афористичних етюдів», долучаємося до «товариства думок» — до пізнання отого «непізнаного, непізнаваного» із триєдиною формулою вічності «віра, надія, любов». Знання наші відносні, і прийдешнє в таїні пізнання Абсолюту Творця небесного. Тож долучаймося до «товариства думок» мислителів, письменників античності, мудрості сьогодення, доторкнувшись серцем і душею до світу слово-думок живого часу Андрія Содомори.

Одержав вісточку від Івана Дзюби: «Читаю «Афористичні етюди» Андрія Содомори, але це читання надовго. Кожен «етюд» — історико-літературна новела!»

Намагаймося рухатися до думки серця, бо це, що пишу, є моєю скромною спробою з допомогою передуманого, перечитаного зрозумілою мовою заохотити читача до розмислів, до осмислення простих і надскладних істин вічного і тлінного, заохотити до своєрідної мандрівки думним, духовним простором, до усвідомлення свого «Я» — частини великого Цілого — за допомогою творів Андрія Содомори і не тільки... Не знаходжу іншого способу, щоб передати глибину, думність світу автора, лише, повільно читаючи, осмислювати кожну думку вкупі з автором, заохочуючи читача долучитися до цієї мандрівки, джерело ж глибоке, і неможливо дістатися дна — ковток повітря мізерний...

Починається книжка нагадуванням Горація «Carpe diem» — Дня не змарнуй. Пам’ятай, що все народжене в незбагненному світі вічності гідне життя, але й... «долечу до небес таким, /яким був на землі» (Михайло Зарічний. «Memento mori», в кн. «Просто сто сторінок»). Тут варто пригадати думку про те, що ніщо не зникає, не розчиняється у Всесвіті, а осідає на Божих носіях пам’яті (Екклезіаста 12:7).

Сто шість афоризмів, які актуальні на всі випадки життя, часи і звичаї. Античні — молоді. Ми ж старіємо, надто заклопотані щоденними проблемами життя, не споглядаємо навколишнього світу живої природи, не спілкуємося, не в змозі підняти зболений, обтяжений брехнею, черствістю погляд до Небес. Пізнаємо ціну того, що втрачаємо, коли втрачаємо, — дещо й залишається: крихти нашого часу, пам’яті, зроблене, переосмислене осідає на скрижалях Всесвіту, і це слугує побільшенню, збагаченню взаємостосункової енергії. Все ж бо енергія інформації, Всесвіт все про нас знає, і це слугує «чужою тінню» для прийдешніх поколінь, для них працюємо. Назви деяких афоризмів:  «Твої плоди зриватимуть нащадки», «Погана трава швидко росте», «Людина — споглядач неба», «Коли двоє роблять те саме, це вже не те саме», «Приятель — другий я», «Безглузда сила йде під укіс сама», «Людина для всіх годин (на всі випадки життя)», «Людина однієї книги», «Крапля не силою, враз, — частотою продовбує камінь», «Жити — це мислити», бо «Сьогодні світ — це вже не тільки театр, сцена, а й арена, де мало хто має час для роздумування, з якого проростає мудрість...», «Але настає час, і на зміну пам’яті приходить непам’ять (oblivio) — забуття...» Сто шість афоризмів — це цілий світ ноосфери людського буття, історико-літературних новел.

Над думкою одинадцятого афоризму порозмислюймо детальніше: «Бог непарному радий рахунку». Ми живемо в епоху комп’ютеризації усього нашого буття. Програмування — це оптична ілюзія руху (1 — є сигнал, 0 — відсутній), але тут мусить бути присутня  форма, в якій цей рух здійснюється — комп’ютер підключений до живлення, щоб реалізувати рух 1 і 0. В офтальмології — бачу, не бачу, але мусить бути форма цього руху — людина, створена Творцем...

Духовне відродження — це передусім повернення. «Поверни себе собі ж, — радив Сенека, — якщо хочеш стати вільним». А в іншому місці: «Живи для інших, якщо хочеш для себе жити». Бо інші, продовжимо думку стоїка, — це твій народ; ти — його частка. «Якщо не житимеш для цілості, то й в частці своїй не житимеш, вільним не будеш...» (Андрій Содомора. «Студії одного вірша», с. 335-336). «Ти» й «інші» — це і є рух до єдності народу, рух до свободи, рух до перемоги найбільшого гріха українців — роз’єднання. Нагадую, що все іде в парі, але мусить бути третє — рух, форма руху. Є ноосфера Андрія Содомори, народ — мусить бути рух до об’єднання. Потрібно випрацювати форму цього руху, побільшуючи духовність народу, дбаймо про його єдність. Сенс буття людини, народу — побільшення інтелекту, духовності на основі третьої невидимої сили, руху до форми життя з Богом.

Думки — це не лише думки, які спонукують до мисленного роздумування, а й згусток енергії слова, рідного слова, яке потребує нашого захисту. Незатишно стало в нашому житті, як і немає спокою, тиші на рідній землі: «Незатишно стало затишній долині у нинішньому світі... Сумна вона. Вже й наче не тиха, а мовчазна. А ще — безіменна» (с. 339). Пильнуймо своєї мови, рідної землі, щоб і ми не стали безіменними! Я ж знаходжу затишок в моїй скромній спробі обстоювати життя рідної мови, серед своїх книжок, в осмисленні багатства думок в книгах Андрія Содомори, у поглибленому вивченні слова рідної мови, «щоб поділитися з кимось, потрібне мистецтво; тут — мистецтво слова» (Андрій Содомора. «Листи Плінія молодшого: дивитись — і бачити»), бо слово-думки рідною мовою зостаються навіки. Дослухаймося до порад Горація: «Carpe diem! — Дня не змарнуй!..», бо прийде момент часу, коли будемо шкодувати за втраченим... «Гладесенько Сатурн стирає...» (Тарас Шевченко. «Ми в купочці колись росли...»).

Богдан ДЯЧИШИН, Львів