Зазвичай неділя - день без новин. Ну, хіба щось надзвичайне станеться, масштабне, резонансне. В Україні цьогорічне 3 вересня, перша неділя осені, теж заповідалось на день мирний і спокійний: люди повернулися з відпусток і хоча деякі вже вийшли на роботу, перший вікенд після відпусток наостанок все одно бажали присвятити відпочинку.

Та не так сталося, як гадалося. На вулиці Грушевського у Києві затерли фарбою графіті - три портрети, що з´явилися три роки тому, у дні протистояння з режимом Януковича.

Графіті на будинку НАНУ по вулиці Грушевського, на мій погляд, були гарні. Хоча почати слід було б не з цього. Та більш-менш суспільно активний читач і так знає попередню історію: на першому поверсі того будинку розташовано цілий ряд закладів, у тому числі й магазин меблів (вельми сумнівної, як на мене, естетичної цінності) з назвою "Емпоріум". І саме на фасаді тієї частини будівлі знаходилися портрети Тараса Шевченка, Лесі Українки та Івана Франка, стилізовані під сучасність, ще й з цитатами з кожного з трьох класиків. Графіті ці з´явились у дні Революції Гідності, і самим своїм існуванням нагадували кожному перехожому про цю, ще таку недавню й болючу сторінку найновішої історії України. Історії боротьби, смертей і втрат, історії мужності й незламного духу народу, котрий із дерев´яними щитами ішов супроти "Беркуту" в повній екіпіровці.

Власник магазину "Емпоріум", який орендував приміщення в НАНУ, цього, вочевидь, не розумів. Він дав вказівку, і портрети класиків замалювали світлою фарбою, під тон плитки, яка вкриває стіну. Це помітили небайдужі громадяни, і звістка миттю розлетілась інтернетом. Наступного дня, себто у неділю, 3-го вересня, під "Емпоріумом" вже проходила людна й гамірна акція протесту. Наслідком цього народного обурення стали вибиті вітрини і скло у дверях крамниці, текстові графіті на стінах біля дверей, з яких найм´якшим було "Ніколи так більше не роби", і звісно ж розголос, котрий котився соцмережами, наростаючи, неначе снігова куля.

Важко збагнути всю, м´яко кажучи, недалекоглядність бізнесмена. Якби малюнки залишались на стіні, вони безперечно приваблювали б до себе туристів і звичайних перехожих, тим самим додаючи популярності й меблевому салонові. А після їхнього замальовування власник "Емпоріуму" опинився під шквалом обурених заяв і звинувачень з боку громадянського суспільства, чи то пак його активної частини. Та й тоді він спершу вирішив відбутися наївно-зверхніми фразами, пропонуючи опонентам "випити чогось смачного" і заспокоїтися. У відповідь продавець меблів отримував щоразу сильнішу хвилю чітко сформульованого і обґрунтованого обурення.

Генеральний прокурор повідомив про відкриття кримінального провадження з приводу знищення офіційної пам´ятки - вихідний не всіх виманив на шашлики та дачі. Перед входом в "Емпоріум" навіть запалали автомобільні шини - як вагоме нагадування про нещодавні буремні часи. Український патріотичний сегмент Facebook аж клекотав праведним гнівом. До вечора стало зрозуміло, що магазин "Емпоріум" на Грушевського навряд чи продовжить своє існування.

Як один із аргументів на свій захист власник "Емпоріуму" використовував той факт, що ніхто не знав імені художника. Втім, і сам митець невдовзі зголосився, і з його ніка-псевдоніма Sociopath зробилося зрозуміло, що він не дуже шанує публічність. Але свою готовність поновити сплюндровані малюнки автор все ж задекларував.

А меблеторговець, вочевидь, збагнувши, яких вимірів набуває громадське обурення, спробував виправдовуватись уже зовсім нікчемними способами, включно зі звинуваченням невідомих "провокаторів" у тому, що це вони замалювали портрети, аби інспірувати гучний інцидент. Та в епоху високих технологій хтось одразу ж виставив фото, зроблене звіддалік, на якому сам власник керує діями робітника, котрий зафарбовує малюнки на стіні. Також були промоніторені і сторінки пана бізнесмені в соцмережах, - і це теж не додало симпатії до їхнього власника.

З цього можна зробити кілька узагальнень. Перше з них: значно зросла активність патріотично орієнтованої частини українського суспільства. Для порівняння можна пригадати про інші графіті - на колонах Київської Головпошти, ще з часів Помаранчевої Революції 2004-2005 років. Їх попервах теж законсервували, вкривши прозорим плексигласом. Та вже за часів президента Ющенка, а особливо за часів його наступника з тими графіті почали коїтися дивні речі. Під плексигласом (його, напевно, могли ненадовго зняти уповноважені до цього особи) зникли кілька найбільш емоційних написів, тих, які стосувалися Віктора Януковича. Тоді на цю зміну суспільство не відреагувало. Але зауважило - свідчу, як очевидець. Від друзів, найбільш патріотично налаштованих, почув тоді про це чимало різких слів, які свідчили про їхнє неприйняття подібного факту. "Стирають нашу пам´ять, нашу історію", - говорили вони, наголошуючи на слові "нашу".

Минуло 10 років, - і подібні речі вже не сприймаються, не вибачаються. Громадянське суспільство в Україні міцнішає.