Re: цензії

18 вересня до Києва завітав автор французьких бестселерів Олів’є Бурдо. У Домі Майстер Клас письменник презентував для українських читачів книжку «Чекаючи на Боджанґлза», яка нещодавно побачила світ у «Видавництві Старого Лева».

Розмовляли про роман разом із автором перекладачка книжки українською Ірина Славінська та письменник і модератор зустрічі Андрій Курков. Перекладала зустріч – Валентина Стукалова, завідувач медіатеки та куратор книжкових проектів Французького Інституту.

«Чекаючи на Боджанґлза» — це трагічна історія свята та весела історія катастрофи із вуст дитини, наскрізний саундтрек якої — відома у всьому світі пісня Ніни Сімон «Містер Боджанґлза». Чому саме ця мелодія наповняє роман, розповів на зустрічі Олів’є Бурдо: «Я почув цю пісню за 15 днів, перш ніж почав писати книжку. Тоді був дуже складний період у моєму житті, і ця пісня мене заспокоїла, з нею стало комфортніше. Я не дуже володію англійською, тож спочатку мені найбільше сподобалася мелодія. Згодом прочитав переклад її слів. І стало зрозуміло, що і мелодія, і слова відповідали тому духу, який я хотів передати у творі. Коли писав роман, не знав, чи буде мати успіх ця історія, чи її взагалі опублікують. І коли книжка вийшла, я підписав один примірник доньці Ніни Сімон».

«Коли я перекладала, в мене зовсім не було відчуття, що це легкий роман, — продовжила Ірина Славінська. — Я замислювалася над проблемами життя, складнощами, які трапляються в житті».

«Коли тобі погано, є два варіанти дій: або ти змушуєш людей плакати з тобою, або навпаки – сміятися з тих проблем, які переживаєш, — розповів автор про поєднання складних тем і легкості в романі. — Мені не щастило в житті протягом 30 років. І це стало моєю манерою реагувати на неприємності — змушувати навколишніх сміятися над цими труднощами. І тому вийшов роман, який розповідає про такі сумні речі із легкістю. Мій другий роман, який побачив світ цього року, більш похмурий і жорсткий, ніж цей, а в житті навпаки – все веселіше».

То про що ж цей роман? Свою відповідь на це питання дав Андрій Курков: «Важко було спочатку для себе зрозуміти, про що цей роман. Але це роман про любов, незважаючи на суспільство, зобов’язання і навіть родинні обов’язки. Найсмішніший момент, що цю гармонію порушує лише французька податкова. Цікаво, що у романі, крім податкової та психіатричної лікарні, немає жодних реальних інституцій».

«Читання — це справа моменту. Якщо читаєш книжку у нелегку мить життя, будеш звертати увагу на легкість книжки та веселі ситуації. А якщо тобі добре, то побачиш глибинні роздуми над складними темами. Якщо ви хочете читати веселу і легку книжку, читайте цей роман. А якщо хочете серйозну книжку — він також підійде», — додав автор.

Також Олів’є Бурдо розповів про відсутність часових орієнтирів та віку героїв у романі: «Я хотів, щоби мій роман був нестабільним. Саме через це головна героїня книжки – мама – кожного дня має інше ім’я. А хлопчик взагалі немає імені, і його вік важко визначити. Я хотів, щоб читач сприймав дію і час так, як йому відчувається».

На запитання Андрія Куркова про причину успіху книжки та вплив сучасних письменників на творчість автора Олів’є розповів: «Мені важко було передбачити успіх цієї книжки. Я не читаю сучасних авторів, а лише тих, що вже померли. Я не знаю, про що зараз пишуть, тому впливу їхньої творчості на цю книжку немає. Можливо, читачі вже втомилися від дуже серйозних книжок. Від письменників, які до себе ставляться дуже серйозно. Може, тому книжка, яка так легко розповідала про серйозне, — почала вирізнятися. У наш час терактів людям потрібна легка література. Але, ймовірно, мені просто пощастило. Є багато гарних авторів, які не можуть навіть знайти видавця і чиї тексти залишаються непрочитаними. Найбільша приємність в цьому успіху — що мене читають. Я з ранньому віку вигадував нісенітниці, а от за останні два роки я ці нісенітниці розповідаю публічно».

Також Олів’є Бурдо розповів про втечу від реальності в романі та житті: «Я завжди був не найкращим учнем в школі, працівником в офісі, натомість завжди залишався осторонь. Я і зараз надаю перевагу усамітненому життю, якомога далі від суспільних кіл. Так і герої моєї книжки своєю родиною живуть окремо від всього світу. Цей роман – про втечу від гнітючої реальності. Але я не єдиний, в кого є бажання від неї втекти».

Наприкінці зустрічі письменник розповів про читання, самоосвіту та улюблених авторів: «Я погано навчався в школі, кілька разів лишався на другий рік, не вчився в університеті. Але тепер буду вчитися усе життя. Те, що недовчив у школі, надолужував читанням і самоосвітою. Мої улюблені автори — Трумен Капоте, Френсіс Скотт Фіцжеральд, Ернест Гемінґвей… Нещодавно поставив собі завдання прочитати по три романи 30 авторів. Цього мені вистачить надовго. Коли читаєш окремі твори одного автора, то входиш в його світ, здається, що він – улюблений. Але це не означає, що наступний прочитаний не стане улюбленим».

Український переклад книжки «Чекаючи на Боджанґлза» вийшов за підтримки Програми сприяння видавничій справі «Сковорода» Посольства Франції в Україні, Французького інституту в Україні та видавничих програм Французького інституту. Приїзд автора організований за підтримки Французького інституту в Україні, Посольства Франції в Україні, Альянс Франсез.

Про переклад роману та його музику розповіла перекладачка Ірина Славінська: «Це була найшвидша домовленість про переклад із видавництвом. Я прочитала декілька відгуків про роман і відразу погодилася. Мені щастить на музичні книжки. Попередній роман, який перекладала, — «Компас» Матіаса Енара. У ньому головний герой — музикознавець, який слухає постійно сучасну і класичну музику. І тому під час перекладу я слухала дуже багато музики. Це було необхідно. Це визначало, що буде далі в книжці. Треба було знати, яка ця музика — швидка, сумна, чи весела. Тож відбувся цікавий збіг, що два поспіль перекладених мною романи мають музичну лінію».