Бо це їх слабість. Чого вони нічого не могли зробити з собою, зіткнувшись із неочікуваними повідомленнями? У них ніхто ж не стріляв…

Коли сто років тому тисячі старих і малих вмирали від того, що медицина не була ще такою, як є тепер, навіть у нас, ніхто не сумнівався, що так має бути, бо люди мають вмирати, коли нема навіть уявлення про дезінфекцію, антибіотики, хірургію та інші нормальні речі…

І смерть трьох-чотирьох немовлят із восьми-дев’яти у одній родині теж не була чимось таким, після чого не хочеться жити.

А у кінці вісімдесятих мало хто міг усвідомити, що таке радіація на переповненій вітамінами городині. Її не було видно, її мало хто відчув відразу, людям не властиво уявляти собі майбутніх дітей, змалечку хворих на рак.

Так само і з алергією. Те, що хтось вмирав від несумісності з певними речовинами, здавалося трохи байкою. Так само зі СНІДом, гепатитом і хімікаліями у смачній і поживній їжі.

Але часи змінилися. Всі ці невидимі речі стали реальністю. Змінилися теж категорії оцінювання цінності життя і оцінювання зусиль, покладених на те, щоби такі життя зберегти, врятувати, підтримати, продовжити, знеболити.

Однією з найвизначальніших гносеологічних революцій став крах теорії Мальтуса – людей на землі стає все більше, і все більше цінується кожне окреме людське життя. Відповідно, усе, що цьому життю загрожує – видиме і невидиме, знане і незнане, умисне і неумисне, зрозуміле і незрозуміле, масове чи індивідуальне – трактується щораз поважніше, набирає щораз більше ознак злочину, скерованого вже не так супроти живої особи, як проти базової ідеї цивілізації – недоторканості кожного життя, недоторканості життя як такого.

Для мого покоління вже нічим дивним не є боротьба за право на повітря, яке не вбиває, воду, яка не калічить, життя без очевидного насилля, за харчі, які не отруюють.

Мине ще трохи часу, і цілком нормальними стануть такі ж вимоги стосовно дієвих і нищівних речей, які тепер здаються химерами, вигаданими хворими людьми, які не можуть собі зарадити, які нарікають, що їм зле від того, що більшості або не шкодить, або навіть подобається.

Я вірю, що невдовзі смертельно небезпечними визнають і різні візуальні алергени, і інформаційні. Вірю в те, що залишилося зовсім небагато часу до того, як чистоту ландшафту і чистоту інформаційного простору визнають настільки ж важливим фактором загального здоров’я, як чистоту питної води, чистоту рук стоматолога, хірурга і гінеколога.

Може, тоді рідне місто перестане бути таким убивчим, таким агресивним. Принаймні воно очиститься від гонореї різноманітної реклами, від сифілісу сміття, від СНІДу маніпулятивної інформації, від лишаю безумних споруд і фасадів, від лейкемії надмірних автомобілів.

Бо наразі від ідіосинкразії до всіх цих факторів умирають чутливі люди. Незважаючи на крах мальтузіанства, на особливу вартість кожного життя. І навіть на те, що вмирання від такого може зараз здаватися чимось смішним, адже вони просто самі собі щось вишукують.