Танки є танки, і їх не сховати. Їх і з неба видно, і з космосу. Але солдатів усе-таки ховати треба – загиблих.

Як свідчать незалежні джерела, зокрема російські правозахисники, кількість полеглих в Україні за весь час "донбаської кампанії" російських військових іде вже на тисячі. У будь-якій нормальній країні це мало б викликати не одну хвилю вуличних протестів. Але не в Росії, звичайно. Хтось пригадує, щоб в СРСР люд виходив простестувати через війну в Афганістані? Здається, не було такого. Навіть у думках ні в кого не було – крім окремих дисидентів, але ті перебували по психушках і хто прислухався б до їхніх думок?

Так само й Росія сьогодні. З тією ще різницею, що СРСР принаймні своєї військової присутності в Афганістані не заперечував, він її офіційно проголосив. Тепер же виходить так, що офіційно Росія в нас не воює, тобто російської армії в нас немає, а трупи російських солдатів є. І що з цим робити? Найкраще поскидати їх у штольні, позакопувати в невідомі могили. Був солдат – і зник. Може, й не було його ніколи. Як казав свого часу легендарний у деякому сенсі маршал Жуков, посилаючи на вірну смерть чергові роти, батальйони й полки червоноармійців, "Росія велика, баби нових солдатів понароджують".

Так що традицію дотримано і збережено. Башкирські, бурятські й калмицькі "баби" понароджують нових солдатів для армії Путіна.

Проте якщо російський президент аж так зневажає не тільки базові права, але й само життя своїх власних громадян, то що казати про його ставлення до наших громадян, українських? Про сотні тих, які перебувають заручниками й полоненими в терористів? Про тортури та інші знущання? Про смертну кару на захоплених територіях, "особливі трійки" та "військово-польові суди"? Скільки смертних вироків уже виконано, сьогодні не скаже, мабуть, ніхто. Але матеріалу для майбутнього трибуналу в Гаазі набирається на довжелезний і просто перенасичений жахливими фактами процес.

А десятки наших громадян, викрадених на території власної країни і запроторених до російських в´язниць? Чи потрібні ще якісь докази прямого й неухильного підпорядкування донбаських бойовиків Кремлю? Які там "народні республіки", "повстанці", "ополченці"? Злочинні й банальні маріонетки, неухильні виконавці кремлівської спецоперації – ось хто вони насправді. Російський президент навіть не бреше, коли стверджує, що він їх "не підтримує". Він справді їх не підтримує – він ними командує. На Донбасі нині жодна волосина з жодної голови не впаде без його на те волі.

А Крим загалом і його корінний народ зокрема? Ось я читаю про те, що "з початку окупації було викрадено 21 представника кримськотатарського народу, частину з них було згодом знайдено мертвими і з ознаками катувань". Чому ми, Україна, не кричимо про це, даруйте на слові, "сафарі" на весь світ?

Я читаю всі ці офіційні зведення і намагаюся не збожеволіти. Де і з ким усе це відбувається? Це справді у нас, у нашій країні, в Центрально-Cхідній Європі? А може, великий геополітичний розпалювач цього конфлікту саме цього й добивався – витіснити нас з Європи назавжди, загнати нас у цілком окрему "частину світу", десь поруч з Афганістаном, Іраком, Сирією? У свідомості багатьох європейців ми вже там. У нас криза, думають вони. Це така країна, в якій вічна криза. Там одні одних завжди вбивають, бо в них дві різні мови.

Повернімося до викрадень з подальшими катуваннями і вбивствами. Це один з найхарактерніших елементів саме цього почерку. А водночас і один з найпоширеніших злочинів проти людяності, що його так активно застосував проти нас на Майдані режим Януковича, сумлінно виконуючи інструкції московського керівництва.

Так, то була жахна репресивна машина, маховик якої – нині в цьому відпали назавжди останні крихти сумніву – було запущено з Москви. 29 учасників Євромайдану залишаються зниклими безвісти до сьогодні. Те, що їх уже немає серед живих, слід, напевно, вважати доконаним фактом. Де натомість їхні тіла – закопано, спалено, знищено в якийсь інший спосіб? Це ж були люди, чорт забирай, і кожне з цих двадцяти дев´яти життів було найвищою цінністю існування.

Розповідаймо про це де тільки можемо. Накопичуймо і систематизуймо докази, свідчення, документи, цифри, факти. Злочини проти людяності, до яких довела Путіна його "геополітика" – найвразливіше його місце, найсерйозніший провал. Слово "Гаага" повинно кошмарити його вдень і вночі, бо все таємне раніше чи пізніше оприявнюється, і жодне звірство не минає безкарно.

Час у нас є: жити Путін збирається довго, і президентом побути до ста років він теж не проти.