
Re: цензії
- 15.05.2025|Ігор ЧорнийПірнути в добу романтизму
- 14.05.2025|Валентина Семеняк, письменницяМіцний сплав зримої краси строф
- 07.05.2025|Оксана ЛозоваТе, що «струною зачіпає за живе»
- 07.05.2025|Віктор ВербичЗбиткування над віршами: тандем поета й художниці
- 07.05.2025|Ігор ЧорнийЖиття на картку
- 28.04.2025|Ігор ЗіньчукЗаборонене кохання
- 24.04.2025|Вероніка Чекалюк, науковець, кандидат наук із соціальних комунікацій«До співу пташок» Олега Кришталя як наука одкровення
- 21.04.2025|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук, Уповноважений із захисту державної мовиДжерела мови російського тоталітаризму
- 18.04.2025|Ігор ЗіньчукРоман про бібліотеку, як джерело знань
- 18.04.2025|Валентина Семеняк, письменницяЗа кожним рядком – безмежний світ думок і почуттів
Видавничі новинки
- Тетяна Висоцька. «Увага, ти в ефірі!»Книги | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Насіння кмину»Книги | Буквоїд
- Тетяна Трощинська. «Любов не минає. Щоденник мами, що втратила сина»Проза | Буквоїд
- Петро Панч. «Голубі ешелони»Проза | Буквоїд
- Олександр Клименко. "Метапрозорість"Книги | Буквоїд
- Семенова Юлія. "Well Done"Книги | Буквоїд
- Микола Мартинюк. «Розбишацькі рими»Дитяча книга | Буквоїд
- Ніна Горик. «Дорога честі»Книги | Буквоїд
- Еліна Заржицька. «Читанка-ЧОМУчка». 7+Дитяча книга | Буквоїд
- Мистецтво творення іміджу.Книги | Дарина Грабова
Літературний дайджест
Наталка Сняданко: Література як застарілий тренд
"Cлід припинити писати складні тексти про трагічну історію своєї країни, про всі ці УПА, ОУН, Голодомор, НКВС та КДБ, які неможливо навіть вимовити, не те що зрозуміти", - Наталка Сняданко, спеціально для DW.
Літератори - це щось середнє між спецагентами та анонімними алкоголіками. Так я собі думаю. І чуюся спецагенткою щоразу, коли доводиться відповідати на запитання, хто я за фахом. Адже якщо відповісти на нього правду, відразу ж звучить наступне: "Ну добре, а чим заробляєш на життя?" І оскільки на життя письменники вкрай рідко заробляють тим, що написали і видали, то зазвичай смиренно вказують у графі "професія" щось "солідніше": журналіст, перекладач, публіцист тощо. А письменництво залишається такою собі спеціальною місією, чимось, що вимагає офіційного прикриття, легенди. Саме так і працюють спецагенти, роками виконують таємні завдання, викривають світові змови і підступні плани ворога, а паралельно функціонують як звичайні люди: журналісти, перекладачі, публіцисти.
Але навіть ті, кому вдається доволі переконливо пристосуватися до своєї легенди і досягнути успіху в тому, що не соромно вказати як справжню професію, переважно відчувають, що позбутися основної "проблеми" їм так і не вдалося. Час від часу їх нестримно тягне написати щось, що не вдасться замаскувати. І це поєднує їх із анонімними алкоголіками, до яких, як відомо, починаєш належати лише після того, як визнаєш сам перед собою, що проблема у тебе таки є.
Різновиди групової терапії для літераторів
Іноді письменники збираються групами і називають це по-різному: фестиваль, презентація, дискусія, просто літературні читання чи розмови. І тоді крім самих читань і розмов відбувається ще невидимий ззовні обмін таємними енергіями, який дозволяє кожному пересвідчитися, що він(вона) не самотній(я) у своїх проблемах та відчуттях, що все це - якийсь колективний діагноз, часто цікавий лише втаємниченим, але тим не менше доволі поширений. Такі зустрічі часто бувають міжнародними. І тоді виявляється, що у письменників із різних країн чимало спільних проблем. І відповідно, маса спільних тем для розмов. У цьому полягає додаткова терапевтична функція транслітературного спілкування.
Часто спільною темою для розмов між письменниками усіх країн є критики, редактори, видавціта інші особи, які самі текстів не створюють, зате дуже добре знають, як саме їх повинні створювати інші. І щедро діляться своїми корисними порадами як щодо конкретних, уже написаних, але ще не виданих текстів, так і загалом.
Такі фахівці завжди чітко знають, яка саме література зараз "у тренді", а яка - ні, коли настає пора товстих романів на історичні теми, а коли - тоненьких автобіографічних книжечок, коли добре продаються тексти, написані у Східній Європі, а коли - у Західній, коли публіка прагне фікшну, а коли - нон-фікшну, скільки слів повинна містити назва вдалого роману, якого кольору має бути обкладинка і на якому тлі варто зробити фото автор. Вони точно знають, як саме має одягатися, стригтися та посміхатися справді успішний письменник чи письменниця, що він чи вона має говорити, їсти, любити, скільки має важити і який мати зріст, про що має думати, не думати, завжди пам´ятати, ніколи не згадувати, що має читати, слухати, з ким дружити, а з ким ворогувати, і що з цього всього повинно бути його (її) справжнім таємним життям, а що - лише медіальним візерунком.
Пиши універсальніше
Ці фахівці не менш точно знають, якими саме мають бути успішні книжки, і завжди охоче порадять вам змінити у романі, наприклад, фінал - на більш життєрадісний, менш несподіваний, такий, що не розчарує потенційного читача, або навпаки, змінити початок, зробити його динамічнішим, лаконічнішим чи взагалі поміняти кінець і початок місцями. Або ж поміняти головного героя: наприклад, жінку-оповідачку зробити чоловіком, адже читають романи в основному жінки, а їм про чоловіків цікавіше. Чи змінити країну, у якій відбувається дія, - на більш відому, цікавішу з туристичної точки зору або ж навпаки - менш знану.
Бувають і більш загальні поради, які не стосуються конкретного тексту. Наприклад, про що слід писати, щоб стати зірками міжнародного масштабу. Для цього насамперед слід перестати надто заглиблюватися у свій національний наратив і припинити писати складні тексти про трагічну історію своєї країни, про всі ці УПА, ОУН, Голодомор, НКВС та КДБ, які неможливо навіть вимовити, не те що зрозуміти, а натомість створювати легкі та дотепні любовні історії, дія яких може відбуватися де завгодно (Франція, Італія, Австралія чи навіть та сама Україна) і які будуть зрозумілі всім категоріям читачів.
Але при цьому не слід забувати, що читачам потрібна різноманітність, і автор із якоїсь екзотичної країни цікавитиме їх насамперед своїм екзотизмом, а не схожістю письма до інших авторів, із відоміших країн.
У випадку української літератури це мав би бути якийсь уже доволі поважний, але все ще фотогенічний, стрункий і підкачаний автор, давно визнаний у власній країні, скажімо, із західного регіону, але краще російськомовний, освічений, але мачо, одружений, але постійно у супроводі набагато молодшої за себе фотомоделі, з європейською освітою і знанням іноземних мов, але із праворадикальними політичними поглядами. Писати цей автор мав би про ностальгію за цісарсько-королівськими реаліями, але водночас і про актуальні події на сході країни, аби дати читачам змогу почути голос Донбасу, правого сектору, лівих радикалів чи будь-які інші голоси, навіть потойбічні, при цьому не перевантажуючи читача зайвими деталями. Зіркою сучасної української літератури міжнародного масштабу теоретично може стати і письменниця. Бажано юна та імпульсивна україномовна авторка зі східного регіону, з європейською освітою і знанням іноземних мов, зовнішністю фотомоделі й чуттєвими, але вишуканими і зрілими текстами.
(Українська) література - mission impossible?
Вони мали би описувати Україну як таку собі екзотичну країну, торкаючись специфічно національних тем, але не з "внутрішньої", а все з тієї ж "зовнішньої", більш універсальної перспективи. Не про Донецький аеропорт, Дебальцеве чи Маріуполь, не про квоти на україномовний контент на телебаченні, радіо чи у книжковій продукції, а, скажімо, про Чорнобиль (в ідеалі - автобіографічна любовна історія юних персонажів на тлі трагічних куліс) чи про Бабин Яр (сповнена мелодраматизму любовна історія власної бабці).
Саме від таких знавців літературного маркетингу я нещодавно почула про новий тренд, буцімто читати західноукраїнських авторів (усіх трьох чи скільки їх там за останнє десятиліття переклали) уже не модно. Адже українську літературу почали перекладати у європейських країнах через кризу в сучасній російській літературі, яка пропонує все менше цікавих текстів, і українськими авторами намагалися цю нішу заповнити. Але україномовні українські письменники з цим завданням не впоралися, тож варто пошукати їм адекватну заміну. Наприклад, серед нових імен у російськомовній українській літературі чи літературі, написаній вихідцями з України, яка ще досі залишається невідкритою світу.
Все хороше триває недовго. Настільки недовго, що переважна більшість не встигає навіть зауважити цього короткого спалаху. Як ось не встигли зауважити, що пік зацікавлення українською літературою у світі, виявляється, уже був. У такі моменти я особливо гостро відчуваю себе водночас спецагенткою та анонімною алкоголічкою. Моя проблема: (українська) література - mission impossible?
Коментарі
Останні події
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»
- 14.05.2025|10:05Оливки у борщі, риба зі щавлем та водка на бузку: у Луцьку обговорювали і куштували їжу часів Гетьманщини
- 14.05.2025|09:57«Основи» видають першу повну збірку фотографій з однойменної мистецької серії Саші Курмаза
- 09.05.2025|12:40У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»
- 09.05.2025|12:34Вірші Грицька Чубая у виконанні акторів Львівського театру імені Франца Кафки
- 07.05.2025|11:45Meridian Czernowitz видає першу поетичну книжку Юлії Паєвської (Тайри) – «Наживо»
- 07.05.2025|11:42Місця та біографії, які руйнує Росія. У Києві презентують книжку «Контурні карти пам’яті»