Романа Романишин та Андрій Лесів (творча майстерня «Аґрафка») для українського видання винайшли новий візуальний образ культового роману.

Захоплива оповідь американського письменника, яка побачила світ у 1929 році, висвітлює жорстокі реалії війни. У ній знаменитий гемінґвеївський телеграфний стиль переплітається з вкрапленнями потоку свідомості, а від того емоції твору сприймаються особливо гостро. Книжка частково автобіографічна. Перед тим Гемінґвей, як і головний герой роману Фредерік Генрі, воював на італійському фронті та лежав у госпіталі в Мілані. Історія кохання із медсестрою Кетрін Барклі, про яку розповідає автор у книжці, також є реальною.

За словами Андрія Лесіва та Романи Романишин, цю книгу вони прагнули зробити візуально схожою на антивоєнні плакати – лаконічною, виразною, поза часом і без прив’язки до жодної з епох. « В передмові до роману Гемінґвей декларує, що цей твір є антивоєнним. Хоча сюжетно твір про Першу світову війну, проте відчуття таке, ніби він про теперішню, нашу війну , – розповідають в «Аґрафці». – Уся візуальна концепція побудована на важливій цитаті з твору: «Світ ламає всіх, і багато хто стає після цього ще міцнішим на зламах...». Саме цей «злам» ми підкреслили в ілюстраціях – злам книжки, межа сторінок є межею двох світів, деформує речі, як це робить війна з людськими життями ».

У тексті є дуже багато води, поту, дощу, вогкості, тож саме звідси, за словами Андрія Лесіва та Романи Романишин, у зображеннях багато розтікання і деструкції. Рукав військової форми на обкладинці роману «Прощавай, зброє» перетворюється у чорну траурну стрічку. « На перший погляд, тут цього розтікання і руйнування не видно, однак вони ховаються під суперобкладинкою і відкривають лише тоді, як її зняти », – пояснюють митці.

Працюючи над книжкою, перекладач книжки Гемінґвея Віктор Морозов, згадував епізод із 1987 року, коли він летів із гуртом «Смерічка» до Афганістану, де була війна:

«Один бундючний генерал перед відльотом проводив нам інструктаж і казав, щоб у жодному разі ми не співали там сумних пісень, а лише бадьорих і радісних “для підняття духу воїнів”. Коли ми вже опинилися на місці, хлопці почали розповідати болючі історії про загибель друзів, безглуздість війни й почали співати пісні про все це, написані ними самими, просити, щоб саме ці пісні я згодом заспівав на своєму концерті ». Тоді, як каже Морозов, він зрозумів, що для тих, хто перейшов через криваву м’ясорубку війни, псевдобадьоре “підняття духу” викликає тільки відторгнення. Таким людям, на думку перекладача, треба чути правду, якою гіркою вона не була б.

«Прощавай, зброє» – далеко негероїчний і гіркий роман про Першу світову війну. За словами перекладача, це сповідь дезертира, для якого війна стала чужою й незрозумілою. Болючі питання з війни сторічної давності актуальні й досі, особливо тепер, коли наша країна веде війну з підступним ворогом, переконаний Віктор Морозов: « Ці питання ще довго нас мучитимуть, бо і зараз на війні гинуть молоді хлопці і, як і сто років тому (про що написав у передмові до роману Гемінґвей) знаходяться покидьки, які наживаються на війні ».

Як розповідає кураторка проекту перекладів Ернеста Гемінґвея Ольга Ренн, роман «Прощавай, зброє» – це досить проста та водночас дуже щемка й глибока історія буття людини у часі війни. Автор по-особливому показує мотив дружби та побратимства, а історія кохання є однією з найвідоміших у літературі. « Звичайно, що в романі сильно звучать теми безглуздості війни, втраченого покоління, як і практично в усіх творах Гемінґвея », – додає кураторка.

Письменник, гемінґвеєзнавець та керівник Літературної фундації Ернеста Гемінгвея Майкл Катакіс, який під час 25 Book Forum презентуватиме свою книгу «Ернест Гемінґвей. Артефакти з життя» називає дизайн оновленого видання «Прощавай, зброє» приголомшивим, дивовижним, креативним і неочікуваним. «Ці ілюстрації співають. Моя улюблена – це та, що на обкладинці. Це чорне тороччя на одязі виглядає неповторно», – каже письменник.