Молдавський поет Григоре Вієру (по-молдавськи: Grigore Vieru) народився 14 лютого 1935 року в селі Перерита (тоді – жудець Хотин, Королівство Румунія, тепер – Бричанського району Республіки Молдова), в Бессарабії в сім’ї Павла та Євдокії (уродженої Дідик) Вієру, був у батьків єдиною дитиною. У рідному селі закінчив семирічну школу, завершив середню освіту в місті Липкани. Закінчив факультет історії та філології Кишинівського педагогічного інституту ім. Іона Крянґе (1958). Ще студентом дебютував збіркою віршів для дітей «Тривога» («Alarmă», 1957). Після університету влаштувався на посаду редактора в газету «Ленінська іскра». У 1959 році одружився з Раїсою Наку, через рік у них народився син Теодор. Працював редактором у видавництві «Молдавська книга», в якому в 1961 році вийшли дві його збірки віршів для дітей. У 1963 році вийшла збірка віршів для дітей «Дякуємо за мир» («Mulţumim pentru pace»). У 1965 році у Григоре Вієру народився другий син – Келін. У 1973 році Григоре Вієру у складі письменницької делегації відвідав Румунію, зустрічався з редакторами румунської газети «Secolul XX» («XX століття»). Потім виходять збірки лірики «Мама» («Mama», 1975) та «Тому що люблю» («Fiindcă iubesc», 1979), книжка для дошкільнят «Бджілка» («Albinuţa», 1980). Загинув Григоре Вієру внаслідок дорожньої аварії, яка сталася вночі з 15 на 16 січня 2009 року неподалік від села Денчень Яловенського району. Помер у лікарні швидкої допомоги в Кишиневі 18 січня 2009 року.

У кінці 1980-х років Григоре Вієру став активним учасником Руху за об’єднання Румунії та Молдавії. У 1989 році був обраний народним депутатом Молдавської РСР. Лірика Григоре Вієру пронизана мотивами патріотизму, любові до материнського слова, яскравим підтвердженням чого є вірш «Рідна мова»:

Однаковою мовою

всі люди плачуть,

сміється світ

однаковою мовою.

Та вгамувати біль і радість оспівати

ти можеш

тільки рідним словом.

Ти рідним словом

лиш

смієшся й плачеш зразу,

коли тебе торкне

дитяче сонне рученя.

Сміх обірвати,

осушити сльози

ти можеш лиш під загадом

своєї мови рідної.

Коли

уже не плачеш, не смієшся,

несила потішати чи співати –

тоді удвох

навік з землею рідною лишаєшся,

і матірньою мовою

мовчиш.

(Переклав Володимир Лучук).

Чимало молдавських композиторів написало пісні на слова Григоре Вієру («Poftim de intraţi», «Cine crede» та інші), та найбільше їх створила Юлія Цибульська («Soare, soare», «Clopoţeii», «Stea-stea, logostea», «Ramule-neamule», «Cîntînd cu iubire» та інші). Цикл пісень на вірші Григоре Вієру написав Олександр Муляр. У 1984 році фірма «Мелодія» в серії «Дискоклуб» випустила збірку пісень Анатолія Киріяка на вірші Григоре Вієру у виконанні Сільвії Киріяк, Штефана Петраке й Анастасії Лазарюк. Софія Ротару виконувала багато пісень на слова Григоре Вієру («Adio», «Amor», «Romantică» тощо). Поет і сам складав пісенні мелодії («Să creşti mare» тощо).

Григоре Вієру був лауреатом Республіканської премії комсомолу Молдавії ім. Б. Главана (1967), Державної премії Молдавської РСР (1978), премії «Геркулес» з літератури (1991), міжнародної премії ім. Лучіана Блаґи в галузі поезії (1992), спеціальної премії Спілки письменників Республіки Молдова (1994). Григоре Вієру був удостоєний почесного диплому Г. Х. Андерсена (1988), титулу «Народний письменник Республіки Молдова» (1992), медалі «Емінеску. 150 років від народження» (2000), почесного ступеня доктора наук Педагогічного університету ім. Іона Крянґе (2005).

Українською мовою окремі твори Григоре Вієру переклали Володимир Лучук, Іван Драч, Володимир Забаштанський, Тамара Коломієць, Віталій Коротич, Борис Олійник, Дмитро Павличко та інші.

Вірші Григоре Вієру в українських перекладах друкувалися, зокрема, у виданнях «Весняні кодри: Молода поезія Молдавії» (Київ, 1973), «Молдавська радянська поезія» (Київ, 1975), окремими виданнями вийшли його книжки «Дойна» (Київ, 1985) і «Матері» (Київ, 1986).