Сербський поет Бранко Радичевич (по-сербськи: Бранко Радичевић, Branko Radičević) був яскравим представником сербського національного відродження, найпослідовнішим (поряд із Джурою Даничичем) і найвідданішим послідовником реформи Вука Караджича правопису сербської мови та впровадження народної мови в літературу. Доробок Бранка Радичевича складають лише 54 ліричні вірші, 7 поем (епічних віршів), 2 незакінчені поеми, 28 листів і одна відповідь на критику. Бранко Радичевич, поряд із Йованом Йовановичем-Змаєм і Лазою Костичем, був найвизначнішим поетом сербського романтизму.

Народився майбутній поет 18 березня 1824 року у Славонському Броді в родині Тодора та Ружі Радичевичів. Батько його був чиновником, але займався також і літературою, зокрема, переклав «Вільгельма Телля» Фрідріха Шіллера. Мати була дочкою багатого вуковарського торговця. Через те, що Бранко Радичевич народився в переддень святого Алексія, отримав хресне ім’я Алекса (лише перед виходом своєї першої поетичної збірки змінив ім’я на Бранко). Його родина у 1830 році переселилася в Земун, де він закінчив п’ять класів сербської (1830–1832) і німецької (1832–1835) середньої школи. До гімназії у Сремських Карловцях записався у 1836 році. Сремські Карловці та поближня гора Стражилово справили великий вплив на пізніші твори Бранка Радичевича, зокрема на поему «Учнівська розлука» («Ђачки растанак», 1847), або «Прощання зі шкільними друзями», у якій він висловив бажання бути там похованим. Після закінчення шести класів гімназії у Сремських Карловцях, сьомий і восьмий класи закінчив у гімназії в Темішварі, куди в 1841 році був переведений його батько. У 1843 році Бранко Радичевич записався на студії права до Віденського університету, але через три роки покинув навчання. Завдяки старій дружбі родини Радичевичів із Вуком Караджичем, він увійшов до кола його соратників і друзів. Особливо зблизився (побратався) з іншим молодим Вуковим послідовником Джурою Даничичем. Будучи послідовником ідей Вука Караджича, Бранко Радичевич свою першу поетичну збірку «Вірші» («Песме») написав сербською народною мовою. Бранко Радичевич писав любовні та патріотичні вірші, а коли захворів, почав писати тужливі вірші (елегії).

Перші вірші Бранко Радичевич написав ще в Карловацькій гімназії, а натхненний Вуковими реформами, почав інтенсивніше займатися літературною працею. Першу поетичну збірку «Вірші» видав у Відні в 1847 році, це були вірші в дусі актуальної європейської романтичної поезії. Того ж року вийшли переклад «Нового Заповіту» Караджича, «Війна за сербську мову та правопис» Даничича, «Гірський вінець» Петара Петровича-Нєґоша, тож цей рік вважається роком неофіційної Вукової перемоги. Через революцію, яка охопила Габсбурзьку монархію, Бранко Радичевич покинув Відень і жив і різних місцях у Сремі. Слава, яку принесли йому перші вірші, була великою і в Князівстві Сербії, куди він декілька разів приїздив. Зі страху, що його присутність викличе заворушення серед студентської молоді, влада його випровадила з Белграда. У той час він почав хворіти туберкульозом. Повернувшись у Відень у 1849 році, Бранко Радичевич записався на студії медицини, але продовжував займатися літературою, а в 1851 році видав ще одну поетичну збірку, знову п. н. «Вірші». Помер Бранко Радичевич 1 липня 1853 року у віденській лікарні на руках дружини Вука Караджича Анни Франк. Посмертну поетичну збірку (також п. н. «Вірші») видав його батько у 1862 році. Сербська студентська молодь виконала поетову волю і в 1883 році перепоховала його останки на Стражилові (на Фрушкій горі).

Бранко Радичевич першим увів в сербську національну літературу вірші з яскраво вираженими ліричними мотивами та настроями. Спершу ті вірші оспівували радість і приваби молодості. Все ж більшість віршів Бранка Радичевича, як, наприклад, вірш «Коли надумав померти» («Кад млидија’ умрети»), є елегіями (тужливими віршами). У розпал Вукової полеміки з противниками реформи сербської мови перша збірка Бранка Радичевича довела, що народною мовою можна творити справді мистецькі вірші. Найвідомішим твором Бранка Радичевича є поема «Учнівська розлука», в якій він оспівав Фрушку гору, школярські ігри та забави. У поемі Бранка Радичевича висловив ідею югослов’янства. Елегія «Коли надумав померти», в якій поет передчув близьку смерть, опублікована вже після його смерті, є однією з найкращих елегій у сербській поезії. Бранко Радичевич довів до досконалості поетику сербських народних пісень у ліричних мініатюрах «Бідна любка» («Jадна драга») і «Дівчина біля криниці» («Девоjка на студенцу»), а також у вірші «Ой ріко Мораво…» («Оj реко Мораво…):

Ой ріко Мораво, ріко сербська,

що, ріко, робила б ти без серба,

а що серб – без серця без геройського,

що герой – без вправної десниці,

що рука-десниця – та без рук ковальських,

що коваль – без кузні і заліза,

що залізо – без гори крутої,

що гора – без лісу без густого,

а що вартий ліс без дерева,

а що варте дерево без листя,

а що листя – без птахів у ньому,

що птахи – без пісні голосистої,

а що пісня – як не йде вона від серця,

а що серце – як немає молодості,

а що молодість – та без кохання,

що кохання – як немає дівчини,

а що варта дівчинонька без вінка,

що вінок без квітів запахущих,

а що квіти – без роси іскристої,

що роса – без зірки ранішньої,

що та зірка – без сонечка-брата,

а що сонцю без неба робити? –

як нам бути, моя пісне – моя мріє?!

Генде чисте небо даленіє!

(Переклала Оксана Сенатович).

Любов до народної поезії спонукала Бранка Радичевича написати і низку поем, дві з яких і склали його другу поетичну збірку, а решта увійшли до посмертного видання 1862 року. Свої сім поем Бранко Радичевич створив у 1847–1849 роках, найзначнішими з яких є «Ґойко» («Гоjко»), «Стоян» («Стоjан») і «Гайдукова могила» («Хаjдуков гроб»). Як прихильник реформи Вука Караджича, Бранко Радичевич написав алегорично-сатиричну поему «Шлях» («Пут», 1847), спрямовану проти псевдокласицистичної поезії та старої літературної мови. У першій частині поеми Бранко Радичевич висміює найбільшого Вукового супротивника Йована Хаджича, а в другій частині возвеличує реформи Караджича. Незакінчена поема «Шалений Бранко» («Луди Бранко») показує, що Бранко Радичевич намагався перебороти творчу кризу. Взорувався Бранко Радичевич на народні пісні, складені десятискладовим віршем, і на поеми Джорджа Байрона, але йому не вдалося створити в жанрі поеми чогось дуже видатного й оригінального, тож його поеми не досягли слави його ліричних віршів.

Українською мовою окремі вірші Бранка Радичевича переклали Роман Лубківський, Оксана Сенатович.

Пам’ятник Бранку Радичевичу в Сремських Карловцях. Світлина Івана Лучука, 2007

Могила Бранка Радичевича на Фрушкій горі. Світлина Івана Лучука, 2007