Чеський письменник Йозеф Тополь (по-чеськи: Josef Topol) народився 1 квітня 1935 року в місті Поржічі над Сазавою. Його батько був машиністом на державних залізницях, мати працювала у лісовому господарстві. Початкову школу закінчив у рідному місті, до реальної гімназії ходив у Бенешові (1950–1953). Після матури перебрався до Праги, де спершу працював бібліотекарем та архіваріусом, потім – лектором в Еміля Франтішека Буріана в тодішньому Армійському художньому театрі (Armádní umělecké divadlo, пізніше D 34) до 1956 року. У 1954–1959 роках студіював театрознавство та драматургію на театральному факультеті Академії виконавських мистецтв (DAMU – Divadelní fakulta Akademie múzických umění). Після закінчення навчання був «вільним художником». У 1965 році перебував на чотиримісячній стипендії Фонду Форда в США. У тому ж році Йозеф Тополь став одним із засновників Театру за воротами (Divadlo za branou), де працював лектором, а також режисером. Після заборони прем’єри вистави за його п’єсою «Дві ночі з дівчиною»та закриття театру (1972) Йозеф Тополь на довший час втратив можливість публікуватися й бачити свої п’єси на сцені. У 1974-1975 роках працював коректором видавництва «Вишеград» («Vyšehrad»), а в 1977 році після підписання «Хартії 77» («Charta 77») восени коротко працював будівельником, але незабаром вийшов на пенсію по інвалідності. Помер Йозеф Тополь 15 червня 2015 року в Празі.

Вірші й есеї Йозеф Тополь публікував спорадично в багатьох часописах. П’єси Йозефа Тополя друкувалися в різних часописах. В часописі «Театр» («Divadlo») – «Кінець м’ясопусту» («Konec masopustu», 1963, перероблена 1968), «Кішка на колії» («Kočka na kolejích», 1965), «Соловей на вечерю» («Slavík k večeři», 1967), «Година кохання» («Hodina lásky», 1968). В часописі «Листки – Читання на літо» («Listy – Čtení na léto») – «До побачення, Сократе!» («Sbohem, Sokrate!», 1984, прем’єра1991), «Переселення душі» («Stěhování duší», 1988). В часописі «Revolver Revue» – «Переселення душі» (скорочено 1987, знову 1991).

У самвидаві вийшли п’єси Йозефа Тополя «Дві ночі з дівчиною, або Як обікрасти злодіїв» («Dvě noci s dívkou aneb Jak okrást zloděje», 1976, вид. 1991, прем’єра 1994) і «До побачення, Сократе!» (1977). Йозеф Тополь давав свої твори в рукописні та самвидавні збірники й антології «Темп 1» («Tempo 1», Брно, 1968), «Вітання Ярославові Сейферту» («Pozdravy Jaroslavu Seifertovi», 1971), «Погляди 1» («Pohledy 1», 1976), «Писання для Домініка Татарки» («Písačky pro Dominika Tatarku», 1983), «Поети та самітники» («Básníci a samotáři», 1984), «In memoriam Б. Ф.» («In memoriam B. F.», 1984, збірник, присвячений Бедржіхові Фучіку), «Зустріч. Пану професорові Вацлавові Черному до вісімдесятилітття уродин («Setkání. Panu profesorovi Václavu Černému k osmdesátým narozeninám», 1985), «Про театр 2» («O divadle 2», 1987). У самвидавному періодичному виданні «Одною ногою» («Jednou nohou») Йозеф Тополь публікував під псевдонімом Jetel переклади оповідань Ісаака Башевіса Зінґера.

Йозеф Тополь є одним із найвидатніших чеських драматургів. Незважаючи на сміливі пошуки та відмову від вже сформованих до нього тенденцій, його творчість зберігає виразну внутрішню спадкоємність, що полягає, зокрема, в акцентуванні на етичному вимірі буття. Персонажі п’єс Йозефа Тополя перебувають, як правило, під тиском межових ситуацій, які відсувають зовнішню реальність до глибинніших природних явищ. Нестримне стриміння життя до смерті, а любові до ненависті у драматургії Йозефа Тополя поєднані із надзвичайно акцентованим мотивом часу. Його перша п’єса, віршована трагедія «Опівнічний вітер» («Půlnoční vítr», 1955), виражає сучасну нехіть до збитих істин, очищає такі затерті поняття, як відвага і любов.

Друга п’єса Йозефа Тополя «Їхній день» («Jejich den», 1959, перероблена 1960) позбавлена згущеної метафоричності його дебютної п’єси. У ній він увів до чеської драматургії молодого сучасного героя, який, на відміну від попередників із часів соціалістичного реалізму, сумнівається та шукає, відмовляється керуватися здискредитованими правилами ґенерації батьків. До характерного збагачення образної мови, сповненої поетичними одкровеннями й автентичним звучанням говірки, Йозеф Тополь приходить у своїх наступних творах. П’єса «Кінець м’ясопусту», дія якої відбувається в сучасному селі, належить до т. зв. «сільських драм», але принципово змінює дотогочасні схеми. Реальні долі персонажів переплітаються у карнавальних танцях, виходячи на символічний рівень, підносячи дію до поетичних висот. Соціальні відносини переростають в етичний конфлікт, показуючи втрату ідентичності колективізованого села, а також втрату давніх цінностей, які марно намагається захистити останній селянин-одноосібник.

Три наступні п’єси Йозефа Тополя зосереджені на інтимній тематиці, на основоположних стосунках між людьми, на ключових моментах життя. У п’єсі «Кішка на колії» діалог коханців, які чекають пізно вночі на поїзд, переростає в екзистенційні питання про сенс життя, любові та смерті. До театру абсурду Йозеф Тополь наблизився у п’єсі «Соловей на вечерю». У ній розповідається про те, як гість, запрошений на вечерю, має бути там «з’їдений», але це йому тільки сниться. Межі між дійсністю, сном і грою розмиваються, а рівень абстрактності персонажів і дії виражає діалог закоханої пари у п’єсі «Година кохання». Це все були одноактові п’єси, а до повноформатної драми автор повернувся у п’єсі«Дві ночі з дівчиною».

Із первісного задуму створити комедійну історію, закорінену в опереті та «комедії дель арте», виникла драма зі сливе детективним сюжетом, в якому метафорично відображені реалії т. зв. «нормалізації». П’єса «До побачення, Сократе!» є безперервною бесідою учасників вечірки в скульптурній майстерні, в якій (завдяки складному нашаруванню смислів) обговорюються теми сенсу життя, мистецької творчості та минущості кохання. Ця п’єса виникла без живого контакту з театром, проте дає влучну характеристику стану суспільства. Тема підсумування життєвого досвіду поєднує монодраму «Переселення душі» та п’єсу «Голоси птахів» («Hlasy ptáků», 1989), в яких знову сильно акцентується тема наполегливого пошуку сенсу мистецької творчості та автентичності власного буття.

Поетичний доробок Йозефа Тополя охоплює ту ж тематику, що і його п’єси. Як поет він виступив перед ширшим загалом своїм авторським вибраним «Вірші» («Básně», 1997), до якого увійшли поезії, писані упродовж чотирьох десятиліть, починаючи від середини 1950-х рр., і публіковані лише спорадично. Стилістично вишукані, медитативні поезії сповнені внутрішньої напруги, в них вільний вірш перемежовується з традиційними метричними формами, витворюючи простір для поетового повернення до країни дитинства, до того, що було безповоротно втрачено, до спостережень над часом і провиною, над коханням з усім його вібраційним спектром. У поезії Йозефа Тополя також відображено марноту та порожнечу «комуністичного безчасся» 1970-х років, авторові складні пошуки віри та порядку у власній душі, минущість фізичного існування.

У літературному доробку Йозефа Тополя є також чимало перекладів п’єс. Він переклав, зокрема, такі п’єси: «Чайка» (1961, перероблена під псевдонімом Ян Качера, прем’єра 1975), «Три сестри» (1966, спільно з К. Краусом) та «Іванов» (1971, спільно з К. Краусом) Антона Чехова, «Ромео і Джульєта» (1964) і «Марні зусилля кохання» (1970) Вільяма Шекспіра, «Іфігенія в Авліді» (1984) Еврипіда. Йозеф Тополь також переклав з латини й опрацював п’єсу чеського діяча Яна Амоса Коменського «Діоген цинік» (прем’єра 1974, під псевдонімом Вацлав Врба), переклад був надрукований у 1992 році в часописі «Театральний вісник» («Divadelní revue»).

Його дружина Їржіна Топольова (Jiřina Topolová, нар. 1931) є дочкою письменника Карела Шульца (Karel Schulz, 1899–1943). Старший син Яхим Тополь (Jáchym Topol, нар. 1962) є письменником, молодший син Філіп Тополь (Filip Topol, нар. 1965) є також письменником, автором пісенних текстів, фронтменом гурту «Psí vojáci».