Американський поет сербського походження Чарлз Сімік (по-англійськи: Charles Simic) при народженні отримав ім’я Душан, прізвище його по-сербськи є Сімич (Душан Симић, Dušan Simić). Народився він 9 травня 1938 року в сербській і заодно югославській столиці Белграді, дитинство його пройшло в розореній війною країні, що вплинуло на формування його особливого світогляду, він є «певним чином продуктом історії, а його дорожніми агентами були Сталін і Гітлер». У 1953 році разом із матір’ю виїхав до Парижа, а в 1954 році – до США для возз’єднання сім’ї з батьком. Його батько був інженером-електриком, якого кінець Другої світової війни застав в Італії, звідки він зумів перебратися в США. Виріс Чарлз Сімік в Чикаґо, навчався у Нью-Йоркському університеті, де отримав ступінь бакалавра.

Вірші Чарлз Сімік почав писати ще в середній школі (щойно добре засвоїв англійську мову), щоб (як він сам казав в одному з інтерв’ю) подобатися дівчатам. На початках його поетичного шляху на нього особливо вплинули американські поети Волт Вітмен, Емілі Дікінсон, Воллес Стівенс. Першого вірша Чарлз Сімік опублікував у часописі «The Chicago Review» в 21-літньому віці. У видання своїх вибраних поезій Чарлз Сімік включав вірші, написані починаючи від 1963 р., тобто від часу, коли він проходив армійську службу в підрозділах США в Західній Німеччині. У цей же час він пережив свою першу творчу кризу, відкидаючи свої ранні твори, в яких відчув занадто сильний вплив Езри Паунда, Томаса Стернза Еліота й Едварда Естліна Каммінґса.

Із часом Чарлз Сімік виробив свою індивідуальну манеру, гідно поціновану літературною критикою. Відзначалося, зокрема, що «хоча його вірші сповнені звичайних предметів, виникає враження, ніби поет заглядає в повсякденне життя, щоб показати проблиск чогось нескінченного». Критика звертала увагу і на критику його творчості: «Критика говорить про нього як про сюрреаліста, а він сам від цього весь час відхрещується, кажучи, що сам світ навколо настільки дивний і різноманітний, що, що б ми не написали, це буде якимось чином пов’язане з реальністю».

Чарлз Сімік видав чимало книжок (більшість із них – збірки віршів), зокрема, такі: «Що каже трава» («What the Grass Says», 1967), «Десь серед нас камінь приймає нотатки» («Somewhere Among Us A Stone Is Taking Notes», 1969), «Руйнування тиші» («Dismantling The Silence», 1971), «Біле» («White», 1972), «Повернутися до місця, освітленого склом молока» («Return To A Place Lit By A Glass Of Milk», 1974), «Космологія Харона» («Charon’s Cosmology», 1977), «Школа для темних думок» («School For Dark Thoughts», 1978), «Класичні бальні танці» («Classic Ballroom Dances», 1980), «Жорсткість» («Austerities», 1982), «Прогноз погоди для Утопії та околиць: Вірші 1967–1982» («Weather Forecast for Utopia & Vicinity: Poems 1967–1982», 1983), «Безконечний блюз» («Unending Blues», 1986), «Світ не закінчується: Вірші в прозі» («The World Doesn’t End: Prose Poems», 1989), «Книга богів і дияволів» («The Book of Gods and Devils», 1990), «Готель “Безсоння”» («Hotel Insomnia», 1992), «Весілля в пеклі» («A Wedding in Hell», 1994), «Прохід чорного кота» («Walking the Black Cat», 1996), «Нічний пікнік» («Night Picnic», 2001), «Муха в супі: Спогади» («A Fly in the Soup: Memoirs», 2002), «Голос о третій ночі: Вибрані пізні та нові вірші» («The Voice at 3:00 A.M.: Selected Late and New Poems», 2003), «Вибрані вірші: 1963–2003» («Selected Poems: 1963–2003», 2004), «Мій безтурботний антураж» («My Noiseless Entourage», 2005), «Мавпи навколо нас» («Monkey Around», 2006), «Шістдесят віршів» («Sixty Poems», 2008), «Це щось мацьопке» («That Little Something», 2008), «Монстр любить свій лабіринт» («Monster Loves His Labyrinth», 2008), «Майстер маскує» («Master of Disguises», 2010) та інші.

Попри вірші Чарлз Сімік публікує літературні та філософські есеї. Редагував Чарлз Сімік відомий американський журнал «Paris Review». Від початку 1970-х років Чарлз Сімік викладав американську літературу та літературну творчість в Університеті штату Нью-Гемпшир. У цьому штаті він і мешкає дотепер.

Як перекладач Чарлз Сімік має великі заслуги перед Сербією, адже переклав чимало творів із сербської англійською мовою. Зокрема, до перекладених ним авторів належать Васко Попа, Іван В. Лалич, Мілорад Павич, Радмила Лазич, Новіца Тадич. Чимало доклався Чарлз Сімік до популяризації сербської літератури в США. Уклав також антологію сербської поезії «Кінь має шість ніг».

Чарлз Сімік став членом Американської академії наук і літератури у 1995 році. Чарлз Сімік є лауреатом Пулітцерівської премії за 1990 рік, премії ім. Воллеса Стівенса Американської академії поетів за 2007 рік, того ж року був удостоєний звання поета-лауреата США. Директор Бібліотеки Конґресу СШАДжеймс Біллінґтон, відповідальний за це призначення, зазначив, що поезію Чарлза Сіміка «вельми важко визначити», але вона в один і той же час «і глибока, і доступна».

Те, що його сербське прізвище Сімич «американською англійською» звучить як Сімік, нагадало мені один сюжет із роману Момо Капора (здається, з «Облудників»): один художник на прізвище Цвіїч (по-сербськи латинкою буде Cvijić) виїхав до Франції і став там відомим мистцем на прізвище Квіжік (Cvijic, із наголосом на останньому складі, зрозуміло).