Боснійський письменник Скендер Куленович (Skender Kulenović, Скендер Куленовић) народився 2 вересня 1910 року у місті Босанскі Петровац на північному заході Боснії (Боснія і Герцеґовина, Австро-Угорська імперія). У рідному місті закінчив середню школу. Після раптового зубожіння родини через аграрну реформу переїхав у рідне місто матері Травник, де заочно закінчив Єзуїтську гімназію. Вже в третьому класі гімназії видав свою першу книжку – збірку сонетів «Зів’ялі примули» («Ocvale primule», 1927). Потім навчався на юридичному факультеті Загребського університету, який так і не закінчив. Співпрацював із багатьма газетами та часописами, а в 1937 році разом із Хасаном Кікичем і Сафетом Крупичем заснував у Загребі мусульманський часопис «Дороговказ» («Putokaz»). У 1941 році вступив до першого партизанського загону в Боснійській Країні. Під час війни Скендер Куленович писав поеми, редагував газети «Боснійський ударник» («Bosanski udarnik»), «Голос» («Glas») і «Визволення» («Oslobođenje»). Зразу після війни став директором драматургічної частини Народного театру в Сараєві. Був редактором видань «Огляд» («Pregled»), «Літературна газета» («Književnenovine») і «Нова думка» («Novamisao»). Від 1 травня 1957 року до 31 травня 1970 року працював драматургом у Народному театрі в Мостарі. Потім аж до самої смерті працював на посаді головного редактора белградського видавництва «Просвета». За свої великі літературні заслуги 16 грудня 1965 року був обраний членом-кореспондентом Сербської академії наук і мистецтв, а 21 березня 1974 року – її дійсним членом. Був одружений із Вєрою Црвенчанин, мав із нею сина Вука. Помер Скендер Куленович 23 січня 1979 року у Белграді (Соціалістична Республіка Сербія, Соціалістична Федеративна Республіка Югославія).

Скендер Куленович писав вірші та поеми, п’єси, есеї, літературно-критичні статті, подорожні нотатки, шкіци, оповідання та романи.

Найвідомішим твором Скендера Куленовича є ліро-епічна поема «Стоянка – мати з Княжполя» («Stojanka majka Knežopoljka»), яка була написана у 1942 році, а видана в 1945 році. У ній Скендер Куленович описав жахливу масакру хорватськими усташами сербського мирного населення на Козарі, оспівав матерів, які благословляли своїх синів на захист життя. Перу Скендера Куленовича належать також сатирична поема «Розмова дервішів» («Zborderviša», 1949), поеми «Жайворонок» («Ševa», 1952) і «Листи Йови Станівука» («PismaJoveStanivuka», 1959). Скендер Куленович видав дві однойменні збірки «Сонети» («Soneti», 1968, 1975).

У 1947 році Скендер Куленович написав три комедії «Поділ» («Djelidba»), «Вечеря» («Večera»), «А що тепер?» («A štasad?»). У драмі «Світло на другому поверсі» («Svjetlonadrugomspratu», 1959) Скендер Куленович ставив морально-етичні та соціальні проблеми.

У творчому доробку є ще чимало творів, зокрема: збірка оповідань «Відкрита тераса» («Divanhana», 1972), збірка оповідань для дітей «Грімке ядро» («Gromovo đule», 1975), роман «Невидима ріка» («Ponornica», 1977).

Видатні якості мови художніх творів Скендера Куленовича були визнані багатьма літераторами. Наприклад, Радомир Константинович з неприхованим зачудуванням писав про його «виняткове мовне чуття», зазначаючи, що «його знання мови є знанням на межі буття й небуття, на якій, наче під загрозою зникнення, між речами, існуванням і словами зникає різниця, аж деколи здається: тут бути – означає говорити». А Данило Кіш дав таке визначення: «Скендер Куленович був гірником мови… залазив у найглибші шари нашої багатої мови… У своїх поетичних творах, як і в прозових, Скендер вибирав завжди найтвердіше слово, завжди з найглибших мовних шарів, завжди з найтемніших своїх лексичних зон, бо для нього найточнішим було те слово, яке найдовше мирно перебувало в руді переказів, яке було найменш розтраченим, яке найміцніше дзвеніло на його мовному ковадлі». У творах Скендера Куленовича відчувається важкий східний сенсуалізм, як і переконання, що єдине, окрім тесаного з каменю надгробка, що може пережити всі ілюзії, є важке слово рідної мови.

Поему Скендера Куленовича «Стоянка – мати з Княжполя» українською мовою переклав Захар Гончарук (Стоянка – мати з Княжполя // Всесвіт. – 1984. – № 1; Стоянка – мати з Княжполя // Ядран: Збірник. З мов народів Югославії. – Київ, 1986).