Ця книга здобула високу оцінку прихильників «жорсткої фантастики», які з нетерпінням чекали наступної книги авторки. І вона змогла здивувати всіх знову, звернувшись у романі «Не люди, люди, нелюди» до фентезі, хоча й геть нетипового. У нашій розмові з письменницею йдеться про творення авторських світів, Землю, як крихітну Батьківщину людства у Всесвіті й читачів-вікінгів, які відкривають ще незвіданий континент української фантастики.

- При всій несхожості обох Ваших книг у їхніх назвах обігрується слово «людина». Це – випадковий збіг, гачок для читачів чи продумана авторська позиція?

- «Людина», «люди» в назвах двох фантастичних романів – це проявлене авторське кредо, для надійності ще й прибите двома цвяшками на видноті. Незвичайне про і для себе самих.

Назви книг призначені для читачів. Це – і гачок, і продумана стратегія творення власного авторського візерунка, щоб у майбутньому відвідувачу книгарні вистачало лише погляду на наступну книгу для палкого бажання: «Хочу!» Або схожої сили нехоті. Гадаєте, що жартую? Лише трохи, бо жахіттям українського автора є необізнаність читачів із бодай однією його книгою. Нашим поки що невідкритим авторам дожити б до того, коли читачів книгарні вирішують: «Росткович, Тибель… фантастичний гумор! Беру! Закордонець, Каторож – люкс-фентезі! От як не взяти?! Радутний… Жорстка НФ! Беру! Ліщинська… Мозок розірве від її фантастики! Треба брати! Літописович… Історичний роман? Ой, а куди це мене понесло? Не беру…»

Найгірше для авторів бути невідкритими читачами-колумбами америками. Неіснуючими континентами. Проте надія є. Деякі вікінги вже допливли і відкрили. Мої чудові читачі-сміливці, спасибі вам!

- Дія «Нової людини» – антиутопії, що сягнула космічних масштабів, починається в Україні, деякі герої роману «Не люди, люди, нелюди» також мешкають в нашій країні. Ви вважаєте, що фантастичні події краще описувати у знайомих «декораціях»?

- Напевно, Ви помітили ще таке:і в «Новій людині», і в «Не людях, людях, нелюдах», крім українців і України, є також іноземці й інші країни. Моя крихітна у Всесвіті батьківщина – Земля, а мій рідний дім – Україна. Люблю подорожувати планетою, люблю повертатися додому. Це все знайомі «декорації». А як же кортить мандрувати великою батьківщиною,космосом! За допомогою уяви, телескопа Hubble і безумно-прекрасно-відважних проектів людства на кшталт автоматичної станції New Horizons вдається іноді й таке.

- Яка творча задача для автора складніша – створити світ майбутнього, у який би повірили читачі, чи переконливо описати фантастичні події, які відбуваються з нашими сучасниками?

- Найскладніше для автора – опинитися у вакуумі без повітря творчих задач. А от коли вони є! Це захват, політ, щастя. Тоді дуже цікаво, водночас нескладно, навіть якщо доводиться долати труднощі в процесі.

- Існує стереотип, що жіноча фантастика обов’язково має містити любовну лінію, часто – романтизовану, аби зворушити читача. Однак у Вас в обох книгах це почуття важливе, але не ідеалізоване. Тож, на Вашу думку, нащо потрібна любов у мить, коли руйнується звичний світ героїв?

- Чомусь і в «чоловічій» фантастиці не обходилося без любовних ліній. І цих любовних ліній не вдається спекатися в світовій літературі вже багато тисячоліть, от трясця! На щастя, не вдається.

Навіщо нам любов? Бо ми живі? І хочемо вижити, коли все руйнується, однак залишається любов – ґрунт, на якому зросте новий світ? Кажуть, що мудре питання – це частина відповіді. Дякую Вам за мудрі питання!

- У Вашому новому романі сказано, що дія відбувається упродовж «Межі, короткого і жахливого періоду, коли старе відійшло, а нове поки набиралося сил, щоб народитися». Але у тексті йдеться про те, що Межа – час важливих змін й оновлення. Не випадково наприкінці тексту йдеться про війну, яка триває сьогодні в Україні. Чи було бажання «переписати» новітню історію з міфологічної точки зору чи прописати наперед історію?

- Переписати історію чи прописати її наперед – нелюдські завдання. А я людина, тож створюю у книзі цікавий простір, в якому можна шукати відповіді на питання.

От питання про війну імперії зла проти України настільки давнє, стільки разів поставлене руба перед чубом, що українці знайдуть переможну відповідь. Нащадкам не можна це передавати у спадок, бо людство рухається до освоєння Марсу, створення штучного інтелекту, а нас відстала недобита імперія-упир знову схопила за ногу, війною стягує в минуле, втримує в статусі колонії, яка бореться за свободу.

- «Звичайні» люди й істоти, наділені надприродними можливостями, у Ваших романах взаємодіють. Та попри грандіозні можливості «не людей» наприкінці видається, найпрекрасніші й найстрашніші вчинки роблять саме люди. Вам більше подобаються «людські»персонажі?

- Найбільше цікавлять сильні та неоднозначні герої. Серед людей такі також трапляються, правда ж?

- Багато авторів розповідає про сумні, жартівливі чи містичні події, пов’язані з процесом написання чергової книжки. А чим цей творчий період запам’ятався Вам?

- Планом, який не справдився, і заміною його на реалізацію неочікуваного. Початок цієї книги пролежав довго, припадаючи електронним пилом у надрах компа. І хоча не забувала про нього, але роки минали, а я поволі зрослася з думкою, що до цього тексту не повернуся. Тоді до мене в гості завітали кілька надзвичайних героїв… Покрасувалися, продефілювали в уяві. Явно дражнилися!І тоді все закрутилося так швидко: розвиток сюжету, прийшли наступні герої, цей світ набув чіткості, ожив – від усього, такого феєричного, я вже не могла відмовитися.

- На що далі очікувати шанувальникам Вашої творчості – на новий роман у жанрі фентезі, на ще одну антиутопію чи на щось геть нове?

- На щось геть нове. Але пристебніться ременями – попереду карколомний політ у простори, яких ще не черкало крило людини!

- Дякую за цікаву розмову! Нових фантастичних успіхів!

- Це Вам – спасибі велике за чудові питання!