У ній візьмуть участь письменник та журналіст Міленко Єргович, яскравий представник хорватської та боснійської літератур, чиї твори перекладено двадцятьма світовими мовами, та відома українська художниця Алевтина Кахідзе. Модеруватиме захід поетеса та перекладачка Катерина Калитко.

Словосполучення «говорити про війну» не тільки констатує необхідність вести розмову про драматичні події сьогодення. У ньому ще й криється низка проблем. Що саме казати, як уникнути при цьому упередженості, пропагандистських кліше і просто банальності? Як саме говорити, які підходи та виражальні засоби можна сьогодні вважати прийнятними (навіть більше – моральними) для зображання жахів війни? Нарешті, чого саме треба прагнути, ведучи сьогодні розмову про війну, - шокувати аудиторію, розчулити її, звернутися до її людяних почуттів, а може, навпаки потурати її психологічному бажанню бачити «ворога»?

Обидва учасники дискусії мають відповіді на ці запитання, адже особистий та мистецький досвід кожного з них пов’язаний з війною. Міленко Єргович проникливо і чесно зображає війну у своїй рідній Боснії. Як писала Катерина Калитко, головна зброя Міленка Єрговича – хірургічний гуманізм. Він однаково тонко працює з колективною пам’яттю і з родинною історією, однаково вражаюче описує відчуження і ворожнечу, що спалахує від дрібної іскри.

«І під час війни, і поза нею інтелектуалам радше годиться змінювати самих себе, аніж світ довкола, інших людей, аніж переформовувати спільноту. Найцінніше, що робили інтелектуали – кого б ми не називали такими за останні двісті років, із часів Французької революції – показували суспільству й світу, що потрібно бути проти. І саме в цьому їхня роль – послідовно бути проти. Проти чого? Проти загальної істерії в будь-якому вигляді. Вона легко впізнається, надто коли запахне війною чи коли триває якийсь напіввоєнний стан – тоді надзвичайно важливо опиратися будь-якій істерії, - вважає Міленко Єргович. - Війна не минає, вона залишається тому, що в спільноті оселяється ненависть. Ненависть – це те, що залазить під шкіру, і її ніяк не витягнеш. У колишній Югославії малі народи впродовж ХХ століття накопичили багато неприємних спільних досвідів із великим народом, а українці у тому ж ХХ столітті мали значно страшніший досвід співжиття з більшим народом, і це без урахування війни. Я не маю права нікого повчати, але думаю, що від ненависті треба щодня лікуватися, треба уникати її».

Зі свого боку, Алевтина Кахідзе переживає війну на Донбасі, ведучи мало не щоденні телефонні розмови зі своєю мамою, яка живе на тимчасово окупованій території, у містечку Жданівці. Все це вилилося у серію до болю проникливих малюнків і текстів. «Якщо раніше ми, художники, запросто могли використовувати провокацію, щоб виявити суспільні конфлікти, то тепер зрозуміло, що градус напруження в суспільстві інший. Можливо, тепер для художника йдеться радше про фасилітацію та медіацію, а зовсім не про провокацію, - каже Алевтина Кахідзе. – Я у своєму проекті про війну на Донбасі виступаю не коментатором, а переповідачем, а мої малюнки – це, швидше, ілюстрації, рефлексії. Своїми текстами та малюнками я хочу наблизити аудиторію до розуміння війни, якою вона є з погляду звичайної проукраїнськи налаштованої людини, що опинилася в ситуації, на яку не може вплинути».

Вхідним квитком на захід є дитяча книжка, яка стане внеском у спільний проект Фундації Дарини Жолдак і Форуму видавців – «100000 книг для сільських бібліотек».

Реєстрація обов’язкова https://goo.gl/Tn5Ige

Серед усіх, хто зареєструється і завітає на захід, буде розіграно фірмовий блокнот Форуму видаців. Приз переможець отримає після завершення дискусії.