П’ятого вересня у львівському музеї «Тюрма на Лонцького» відбулась перша частина проекту «Грицько Чубай. П’ятикнижжя» - нічне поетичне дійство. Вірші поета у виконанні його дітей та друзів лунали просто неба на подвір’ї колишньої в’язниці. Їх супроводжувала музика групи «Фідель тріо квартет», відеоарт Романа Федюка і перформанс театру тіней «Див». А матеріальним вираженням проекту стало перевидання книги, оригінал якої Грицько Чубай зробив сам. Мар’яна Савка, головний редактор «Видавництва Старого Лева», у якому вийшла збірка, каже: видавши вірші Чубая, долучилась до «чогось сокровеного, що дає натхнення і наснагу до життя і творчості». 

Придумала цей проект дочка поета, Соломія Чубай. «Я замислила видання книжки ще 2010 року, а безпосередню підготовку почала рік тому. Перебрала дуже багато видавництв, художників, дизайнерів, набрала команду. Потім з “Аґрафкою” ми відібрали картини до книжки – графіку львівського художника Романа Романишина, - розповідає Соломія. – Мені здається, що тут є містика: тато помер у тридцять три роки і мені зараз стільки ж. Напевно, це сигнал із космосу, що я мала зробити цей проект». Нічні читання, відкриття Дисидентської кімнати та великий концерт пам’яті Грицька Чубая 18 вересня, сподівається Соломія, зроблять проект іще цікавішим і змусять говорити про книжку «більше, ніж якби вона просто лежала на полицях книгарень».

 - Соломіє, за яким принципом формувалась команда проекту - художники й музиканти з Луганська, Вінниці, Луцька, Херсона і Львова? Ви навмисно запрошували людей із різних регіонів?

- Коли торік ми робили дитячий проект «Скоромовка не для вовка» на вірші мого батька, мені пощастило познайомитись із Юлією Долинською, Романом Федюком, Володею Бедзвіна і ще багатьма чудовими людьми. Тоді я зрозуміла, що в нас є талановиті митці, про яких майже ніхто не знає. Поступово виникла ідея об’єднати їх докупи в одному проекті. 

- Під час відкриття Дисидентської кімнати були представлені поезії, живопис, театр тіней, музика й перформанс. Яким чином вам як режисеру вдалось об’єднати все це в єдине дійство?

- Сучасна техніка, - до речі, досить дорога, - дає змогу все це поєднати. 18 вересня у театрі Заньковецької буде ще крутіше – набагато більше всього! 

- Одним із способів фінансування проекту був краудфандинговий інструмент «Спільнокошт». Ви йшли на ризик, збираючи кошти в такий спосіб, адже за правилами «Спільнокошту» не отримали б нічого, якби не назбирали достатньо охочих зробити пожертву. Ви не боялись?

- Боялася. «Спільнокошт» забрав у мене, певно, п’ятдесят відсотків енергії, витраченої на цей проект. Це щоденні особисті листування й розсилки, пояснення, чому це потрібно й необхідно. Та все ж таки завдяки «Спільнокошту» можна побачити справжніх фанатів поезії Грицька Чубая. Були й люди, які мене неймовірно дивували, даючи гроші без запитань. 

- Проект підтримали сто двадцять два доброчинці, серед яких є відомі люди, наприклад, Сашко Положинський. Окрім фінансової, яку роль вони відіграли у проекті?

-  Микола Рябчук і Костянтин Москалець писали заявки на отримання ґрантів, зокрема до Фонду Ріната Ахметова «Розвиток України», який підтримав проект. А Сашко Положинський приїхав до Львова, зателефонував мені й передав гроші. А ще було багато людей, які поширювали інформацію про проект, закликаючи своїх друзів і знайомих: «підтримайте, довіряйте, тому що Грицько Чубай цього вартий». 

- Великий концерт 18 вересня, за вашими словами, стане логічним завершенням проекту. Це кінець, чи буде якесь продовження?

- Звичайно, ми повеземо проект до Києва та інших міст. Якщо вдасться знайти кошти, хоча б частину проекту спробуємо повезти за кордон. Я трохи відпочину і буду над цим працювати, бо це важливо. 

- Багато людей говорять про цю книжку як про таку, що дає їм натхнення. А що проект дав особисто вам?

-  Напевно, для мене це нарешті утвердження як дочки Грицька Чубая. Раніше всі знали переважно його сина – Тараса. Ми з гуртом «Джалапіта» поклали батькові вірші на музику. Раніше я боялась використовувати його поезію, а тепер придумала музику і все пішло дуже легко. До того ж, завдяки цьому проекту я відкрила для себе багатьох людей. 

- Ви говорите, що у «П’ятикнижжі» Грицько Чубай – можливо, навіть більше, ніж просто поет. Що ви маєте на увазі?

- У книзі є особисті листи батька до його друга, поета Олега Лишеги. В них Грицько Чубай відкриває себе як людина. Його вірші – це теж відкриття внутрішнього світу. Думаю, що саме завдяки листам і фотографіям із нашого родинного архіву люди зможуть побачити, яким був насправді Грицько Чубай.