У новому романі, абсолютно не схожому на попередній, Павло Вольвач лишається дослідником середовища, місця, миті. Миті, в котрій сконденсовано життя, а за буденними подіями й деталями криються глибинні сенси та нервові вузли.
Головний герой живе в одному офісі, працює в іншому, мріє про відрядження до ще одного, закордонного, офісу, бо це вже так близько до мети: до невимовної, примарної мети, яка не має нічого спільного з офісами, але залежна від них. Формально – це роман про одну з радіостанцій (а точніше – про її офіси), про одну з тисяч систем, зациклених на собі. Але насамперед це роман про людину, яка визирає через перегородку в ньюз-румі, щоб краще роздивитися місто, країну, світ; усе це велике, розхристане й парадоксальне життя має присмак гіпсокартону, а важливість його вимірюється єдиним критерієм: воно або звучить в ефірі, або ні.

Модерує Михайло Бриних.