Це роман-філософія про кохання і любов до України. Головна героїня Надія, письменниця, ‑ наша сучасниця. Вона має добрий смак в усьому: розуміється на капелюшках і шалях, полюбляє класичну музику і залюбки відвідує театр. Її подруга Лілі, редакторка, частенько обговорює з Надією літературні новинки і дає слушні поради. Каву по-турецьки навчив готувати Надію ‑ Май, її колишній… Наразі жінка вільна… Вона, взагалі, незалежна і самодостатня… 

Один громадянин пізнього вечора помилився номером телефону… і вони з Надією довгенько говорили про музику і театр. Ця несподівана розмова розворушила Гріга, зневіреного самітника, заінтригувала його, вселила в підсвідомість солодкий неспокій небайдужості.

А Надія пише роман. Про це ніхто, окрім його редакторки Лілі, не знає. Як і в реальному житті авторки. «Оксамитова тека, або Україна і буржуазний стиль» ‑ п’ята книжка авторки, але її домашні і не підозрюють про письменницьку діяльність своєї Людмили Данилюк, бо Арсенія Велика – це літературне псевдо, яке народилося не випадково. Семен Великий зі степового краю – дід пані Людмили. Та і вона сама народилася на Кропивниччині. Доля закинула в Одесу, де вона навчалася в університеті. За фахом авторка біохімік, має у своєму доробку чимало наукових праць з бальнеології та курортознавства. Вочевидь, пишучи історичні екскурси і цікавлячись краєзнавством Арсенія Велика вводить як персонажів до своїх творів відомих світу людей. 

До уваги читачів, в «Оксамитову теку…» вписані імена: балерини Ольги Хохлової, дружини Пабло Пікассо; авіаконструктора Ігоря Сікорського; письменниці і громадської діячки Олени Теліги; письменника, публіциста і лідера сіоністського руху і засновника держави Ізраїль Володимира Жаботинського. Всі вони складають «пантеон українців, тих, хто здивував світ, буржуазний світ» – світ аристократів. А ось економіст, громадський діяч і меценат Богдан Гаврилишин ніби «не вписується» у цей стиль. «Він сам створює його! Новий стиль життя цивілізаційної спільноти в постіндустріальному світі», цитую з «Оксамитової теки…». Редагуючи цю книжку, я з’ясувала, що мій недавній знайомий Петро Гаврилишин, який нині викладає в Прикарпатському національному університеті імені В. Стефаника і очолює там студентську бібліотеку, є родичом Богдана Гаврилишина. Пан Петро також народився у містечку Коропці на Тернопільщині і знає добре свій родовід, бо напрямок його наукових розвідок як викладача саме історія. Отож світ українських аристократів відкриває нові імена і це вже як продовження написаної «Оксамитової теки…».

У кінці книжки читач знайде світлини персонажів Арсенії Великої. Пишучи про них, авторка розмірковує про долю України і про людей, які змінили світ і нагадали про нашу державу в геополітичній і культурологічній площині.

Текст роману розподілений на 39 розділів. Кожен розділ перетікає в наступний, створюючи суцільну канву твору з історіє кохання головної героїні. Мова авторського тексту пересипана цитатами, часто в оригіналі, не тільки минулої епохи, а й сучасників, кого можна зустріти тепер на презентаціях, у театрі, у книгарні, поговорити, взяти автограф. Тобто у своєму романі Арсенія Велика зближує епохи, вибудовує культурний місток Одеса‑Київ взаємозв’язку всередині країни. 

А бібліотека на Солом’янці (Київ, вулиця Освіти 14-А), де відбулася презентація роману «Оксамитова тека, або Україна і буржуазний стиль», стала місцем знайомства з самобутньою авторкою, зв’язком автора і видавництва (видавництво журналу «Радуга», Київ) з бібліотекою і читачем. Завітайте до 17 бібліотек на Солом’янці, де в дорослих ви знайдете книжки Арсенії Великої: «Срібний перетин» («Український пріоритет», Київ, 2014), «Жінка в лахмітті правди» («Український пріоритет», Київ, 2016) і, звичайно, «Оксамитова тека, або Україна і буржуазний стиль».