— Ну що, погнали? Паша! — водій потис руки Тарікові й Мії, увімкнув музончик, і фура рушила.
Мія була ніби трохи стривожена, тому не зронила жодного слова.
— Що там у Львові таке? — першим порушив мовчанку водій.
— Рок-фест, капєц масштабний фестиваль, — захоплено почав розказувати Тарік про хедлайнерів, наметове містечко, тусу. Коротше, про все, що собі науявляв, бо на жодному фесті він ще не був.
— У мене тут кожні два тижні «рок-фест»: туданазад мотаюсь, — не в тон Таріку сказав Паша. — А чо твоя дівчина мовчить?
— Я не його дівчина, — відсікла його домисли Мія, вже трохи оговтавшись, — ми дружимо.
«Яка ще Тарікова дівчина?» — крутила собі в голові Мія. Тарік просто друг і все. Інша справа, якби вони їхали з Денисом, а його рука на її стегні...

«Та забудь його! Забудь!» — уже вкотре владно наказала собі.
— Ясно-ясно, дружать вони, в мене тоже є падруги, — багатозначно підморгнув водій. — Ви десь вчитеся чи що?
— В КПІ, — задер носа Тарік.
— У Могилянці, — майже одночасно з ним зморозила Мія.
— Вона в Могилянці, я в КПІ, — Тарік ущипнув Мійку за джинси десь там, де мало бути коліно.
І не могла та Мія промовчати? Ледь усю легенду їм не зламала. Хоча, насправді, Тарік не знав, чи було б краще, якби вони всім казали правду. Ну, що школярі, на рокфест їдуть. Хтозна, може, стопилось би легше.
— А я ніде не вчився, — почав Паша. — У школі відучився дев’ять класів, потім на стройку — там нормально було. Прораб у мене був — во мужик, — Паша підняв правий кулак і всміхнувся на всі тридцять один. Тридцять другого зуба в нього явно бракувало. — Ми з ним стільки построїли. А потім я подумав-подумав і купив старічка цього, — ніжно погладив кермо, — і в рейси мотаюся. То по Україні, а буває, шо в Польшу, ну там, канєшно, дороги — шик, я свої сто не відчуваю — лечу, шо на мазератті. Підзбираю трохи дєнєг, квартиру куплю. А так да, я ніде не вчився, мене життя вчило.
— Ого, — аж присвиснула Мія, — то скільки вам років?
— До мене на «ти», я ж не прєпод якийсь, буду прєподом, будеш викать, пока пользуйся з возможності! — усміхнувся Паша. — Двадцять сім мені. А що, молодше даш?
Далі їхали мовчки, слухали музику. Один раз зупинилися ноги розім’яти — Пашку якраз догнав знайомий дальнобійник. Вони пили з термоса каву та обговорювали дорогу. На нічліг збиралися зупинитися за Житомиром.
Мійка тим часом строчила коменти. Чи не вперше вона така популярна.
— З ким ти? — Секрет, — відповіла Мія і швидко підвантажила фотку Таріка зі спини. Ніхто б і не здогадався, що це Тарік, — широка спина, темне волосся, а перед ним — дорога.
Не минуло й хвилини, як Мії в дайрект постукав Денис. У неї аж піт на долонях виступив. Він ніколи не писав їй. Невже ті поцілунки, доторки були справжніми... Може, він любить її, а вона, дурепа, не в’їхала?

Гулей М. Одного дня вона розкаже : повість / Марта Гулей.  — Київ : ВЦ «Академія», 2020. — 144 с. ISBN 978-966-580-569-4