Хтось намагається дослідити зв’язок між живими і мертвими («Живі»). Хтось на схилку віку озирається в минуле і, замість тішитися з власних здобутків, опиняється в центрі родинної сварки («Спомини»). А на долю персонажів «Варіації на вічну тему» взагалі випадає надлюдське завдання – дати собі раду під час тотальної катастрофи. Хто ці люди? Коли і де все це відбувається?
На деякі з цих питань немає чіткої відповіді. Лише жанр цього дійства – трагікомедія – не викликає жодних сумнівів. 

У передмові автор зазначає: «На книжкову обкладинку заведено ставити уривки зі схвальних рецензій та відгуки відомих колег- письменників. Мета цих «викриків душі» – напутити, заохотити та спокусити потенційного покупця. Хто ж проти цього? 

Але в мене із цим є щонайменше дві проблеми. По-перше, цю збірку п´єс прочитав хіба що редактор. А по-друге, з моїх перевесників, які могли би сказати щось путнє із цього приводу, багатьох уже немає. Сергія Іванюка, Богдана Жолдака, Володимира Моренця... А ті, що йдуть їм на зміну, зараз змушені займатися набагато важливішими речами». 

Діброва Володимир. Три по п’ять: П’єси. Чернівці: Книги – ХХІ, 2025. - 160 с. 

Довідка про автора: 

ВОЛОДИМИР ДІБРОВА – український письменник, перекладач, есеїст, літературознавець. У 1968–1973 роках навчався у Київському університеті імені Тараса Шевченка на факультеті романо-германської філології. 1988 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Творчість Флена О’Браєна і традиції народної культури». Автор книжок «Тексти з назвами і без назв», «Пісні Бітлз», «Збіговиська», «Вибгане», «Довкола столу», «Андріївський узвіз» та ін.
Лауреат премії ім. М. Лукаша (1992, за переклад роману С. Беккета «Уот») та премії ім. О. Щербань-Лапіки (1996, за п’єсу «Короткий курс»). Прозу Володимира Діброви перекладено німецькою, польською, угорською, шотландською, англійською мовами. 

Нині викладає в Гарвардському університеті.