У час, коли Україна змушена щодня відстоювати як право існування,  території, ідентичність, культурні сенси, такі зустрічі стають мистецьким інтелектуальним, довготривалим інструментом впливу. Насправді, Зоряна Кушплер представила 2 проекти: компакт диск «Українське інтерМецо» та нотну збірку, унікальне видання, продуманий культурний жест, спрямований на те, щоб зробити українську музику лише видимою, й доступною для професійного середовища за межами України. Присвята батькам додає цій роботі особливого виміру: особисте тут стає фундаментом для публічного, а родинна традиція — джерелом національного голосу.

Сама подія  побудована без  декларативності, по-сімейному. Кушплер не пояснювала значення української музики — вона демонструвала. Виконання відомих українських творів під акомпанемент фортепіано стало елементною  ілюстрацією до книги, а її живим продовженням. У цих інтерпретаціях відчувалася дисципліна великої сцени і водночас інтимність особистого переживання. Це камерний концерт як акт переконання і любові  через звучання.

Серед присутніх — родина, найближчі друзі, дипломати, вимушені переселенці, українці Австрії, люди, для яких культура не є другорядною темою. І це принципово: такі події не орієнтовані на випадкову аудиторію. Вони формують середовище — коло тих, хто здатен сприймати й транслювати далі українську культуру, так працює культурний вплив:  точково,  з високою концентрацією.

Якщо дивитися ширше, сьогоднішня презентація — це відповідь на одну з ключових проблем української культури: її недостатню представленість у професійному музичному обігу світу. Українські твори часто залишаються поза репертуарами західних виконавців не через брак якості, а через банальну недоступність матеріалу. Немає видань — немає виконань. Немає виконань — немає присутності.

Саме тут і з’являється  вага цієї книги котра популяризує і відкриває доступ для вокалістів, педагогів, концертмейстерів у Європі це конкретний інструмент, з яким можна працювати вже сьогодні. І це принципово змінює ситуацію: українська музика перестає бути “цікавою, але далекою” і стає частиною живого репертуару.

У цьому сенсі професор Кушплер діє як стратег і як артистка. Її багаторічний досвід роботи у Віденській державній опері та викладання у Моцартеумі дає їй чітке розуміння механізмів: що саме потрібно, щоб музика увійшла у міжнародний контекст і там закріпилася. І вона працює не з наслідками, а з причинами.

Важливість таких заходів для іміджу України важко переоцінити. Бо імідж — це не рекламна кампанія. Це сукупність досвідів, які отримують люди, стикаючись із країною через її культуру. І якщо цей досвід — глибокий, професійний, емоційно переконливий, він формує довіру. А довіра, у свою чергу, створює простір для політики, економіки, співпраці.




Вероніка Чекалюк та Зоряна Кушплер

Нині у Відні Україна представлена не як проблема чи тема новин, а як унікальна культура, витончена і жива. І це, можливо, найефективніша форма присутності.

Є ще один важливий аспект, який не лежить на поверхні. У часи війни культура часто сприймається як щось другорядне — як розкіш, на яку немає ресурсу. Але насправді вона виконує іншу функцію: вона закріплює сенс боротьби. Вона відповідає на запитання “навіщо”. І без цієї відповіді будь-яка перемога втрачає свою глибину. Ця подія має значення, що виходить далеко за межі дипломатичного залу. Це мистецька інвестиція у популяризацію України у світі. У присутність, яка не залежить від новин ц традиційному розумінні, а вкорінюється у культурному досвіді на віки.