Події

02.09.2010|11:56|Буквоїд

«Тому, хто слідом за мною йде…»

28 серпня не стало запорізького поета і культтрегера Влада Кльона. Сподіваємось, що невдовзі з’являться численні публікації, що засвідчать його непересічне значення для українського (й можливо не тільки українського) літературного процесу. Про поета згадують ті, хто знав його.

Юрій Ганошенко, поет, прозаїк, літературознавець:

Кльон був поет передусім для масових виступів – він дивовижно тонко відчував, яке слово (чи навпаки пауза) який ефект здійснює на людей. Здається, його вірші міг читати тільки він, а в Кльоновім читанні будь-який вірш виглядав як його власний. А загалом, мені здається, він більше любив чужу поезію ніж свою. Йому страшенно подобався світ літератури, він міг говорити (а говорив він завжди багато й швидко, десять хвилин спілкування з ним як година з іншою людиною) про неї годинами й днями. Причому мене завжди вражала його обізнаність не тільки з літературою як такою, а й з навкололітературним життям поетів. Такий собі Харон підземних річок літератури. Людина-оркестр. Людина-радіо. 

Тетяна Давидченко, подруга і поетеса:

Так як читав вірші Влад Клен – ніхто не вміє читати. Пам’ятаю вперше побачила його на літклубі «99» (тепер вже рідна «дев’ятка») – і мене вразило як він перевтілюється в ті образи, які змальовує у поезії, як впевнено і виразно… Мені тоді здалося, що він прийшов ніби з іншого століття. А може так і було?

Якось непомітно потоваришували; така спорідненість душ, яку відчуваєш одразу. І ми завжди зустрічалися університетськими коридорами (він тоді ще студент факультету російської філології) почитати, обмінятися новими віршами. А як він критикував і покреслив всі мої вірші, я тоді навіть образилася! Але насправді ж зауваження були конструктивні і справедливі.  Згадую, що у Влада ніколи не можна було випросити його віршів. Це вже потім, набагато пізніше він без вагань дарував свої творіння. А спочатку…

Іноді складалося враження, що йому бракує зошитів для написання. Він тоді справді багато писав… І писав чомусь часто олівцем, а не ручкою. А ще ніхто не знав справжнього прізвища Влада. От КЛЕН і все!

Такий вразливий і витончений – він виливав душу в поезію. А як разом: я, Олесь Барліг і Влад обговорювали новий проект спільної книжки на трьох, навіть малюнки і фотосесію замовили (я до останнього вірила, що ця книжка вийде), а як утрьох організували спільне літоб’єднання «Вертикаль» (планували, що це угрупування буде ексклюзивним. А як же, два хлопця і одна дівчина!), а як проводили творчий вечір присвячений поезії Ліні Костенко і Влад читав її вірші в перекладі на російську, а пісні біля вогнища під гітару! Чи варто казати, що ці всі ідеї належали Владові? А з яким запалом у кафешках обговорювали нові літературні ідеї, а як я весело святкували мій день народження, а з якою радістю зустрічалися тоді, коли я вже була на відстані Запоріжжя – Київ… Насправді, йому, Владові, справжньому другові, можна було розповісте те, чого б я ніколи не розповіла жодній дівчині…

Йому було затісно в межах одного міста, однієї країни. У справжнії поетів завжди так…Як птах…Лети, Владе. Ти просто не міг не літати…

Востаннє він дзвонив і радісно кричав в слухавку, що буде проїздом в Києві, що їде на поетичний фестиваль, що справи в нього краще за усіх і що він ЩАСЛИВИЙ! Тоді ми обов’язково домовилися зустрітися. ОБОВ’ЯЗКОВО? Не зустрілися… Не встигли…

Твоя літературна слава, Владе, вже почалася… Ти вже відомий, Владе! Все так, як ти і мріяв, все так, як ти мені і казав у дев’яносто дев’ятому, пам’ятаєш?

Я подумки й пошепки вертаюсь до нашого університету, де ми, присівши на сходинках, підклавши зошити були такими мрійниками, такими дітьми. Я вертаюся у кожну хвилину нашої дружби, у кожне слово нашої розмови, у кожну літеру твого вірша… Мені, тебе Владе, дуже, безкінечно бракуватиме… 

Лада Хортич, поет, засновник літературного клубу «99»:

У Владі Кльоні дивувало те, що будучи літературною «зіркою», він був другом не лише багатьох (фактично, всіх) своїх знайомих літераторів, а й людей, дуже далеких від цієї сфери, наприклад, «пацанів з району». Його «сяйво» не було якимсь віддаленим, воно було теплим, близьким… Можливо, можна сказати, що він міг собі дозволити бути для інших, розчинятися в інших, впускати їх у свій світ досить глибоко. Дійсно, не просто знайти людину, яка б так природньо і щиро ділилася з тобою своїм життям. Багатий був чоловік.

Це був великий удар зрозуміти, що зустріч з ним вже неможлива. Але є вихід – розчиняти його в собі, адже його тексти це можуть дозволити… 

Олесь Барліг, президент літературного клубу «99»:

Думаю, що справжній масштаб постаті Влада Кльона проявиться не сьогодні і не завтра. Адже тінь від неї падає далеко за межі його віршів та літературних проектів. Найцікавіша, найтаємничіша, найжиттєдайніша вона в тих людях, яких він свого часу не тільки навернув на поезію, але й дав їм той необхідний поштовх, коли подібна практика переростає «вправи на дозвіллі для блокноту» і робить перший крок до мистецтва. Скільки цих людей розкиданий по всій Україні (ймовірно Росії й Білорусії) він, мабуть, і сам не знав. Власне, невідомо й про концентрат «кльонового» в їхній свідомості, що став невід’ємною складовою єства цих поетів. Зрештою, можливо, ми зможемо коли-небудь вести довгу, цікаву і ґрунтовну розмову про поетичних учнів Влада, творчість яких заслуговує широкого прочитання. Але й без цього явного і прямого «доторку» Кльона – скільки ще віршів народиться завдяки йому, попри те, що його немає зараз з нами? 

Анна Лупинос, голова Запорізького обласного літоб’єднання при НСПУ:

Говорити про Влада ще дуже важко. І чи маю я на це право? Ми не були близькими друзями, не були в одній тусовці – і таких «не» дуже багато. Але ми були СВОЇМИ.

Влад Кльон залишив так багато недороблених справ, незакінчених розмов – пішов, не зачинивши за собою жодні двері. Усі, кого не спитай, планували з ним щось на майбутнє, на вересень, на завтра...

Олесь Барліг на поминах дуже вірно сказав: зараз близькі будуть говорити серцем. Це точно. Про творчість Влада ще будуть написані статті, сподіваюся, що і книги. Потім. А зараз треба зробити чіткі акценти для того, щоб ті, хто «більше люблять не літературу, а себе в літературі» не скаламутили воду навколо його імені.

Влад Кльон – найталановитіший російськомовний поет Запоріжжя, принаймні в своєму поколінні. Не ображайтеся. Він завжди усіх запрошував (навіть, тягнув) на конкурси, виступи та фестивалі, бо не боявся, що хтось його перескочить. «Це від сили», – як сказала Лада Хортич.

Влад Кльон  – зробив себе САМ. Так, він відвідував багато запорізьких (і не тільки запорізьких) літтусовок, але на роль його ВЧИТЕЛЯ претендувати, сподіваюся, не наважиться ніхто. До того ж (як би дивно це не виглядало для тих, хто давно поїхав з нашого міста) в Запоріжжі кінця дев’яностих початку двотисячних російськомовних молодих поетів не те щоб намагалися не помічати, а наполегливо, з кращими помислами, навертали до рідної мови. І це треба було робити, бо українці мають писати українською.

Але Влад Кльон не зраджував рідної мови, бо його рід Кандаурови, і сам він змалечку говорив мовою, якою писав. Та все ж поет він наш, нашої землі, нашої культури. Подивіться уважно на його образну систему. А що до традиції: мені здається, що Влад не міг та і не хотів (як усі справжні поети) зовсім відмовитися від традиції. Можливо, відчував відповідальність: 

Тому, кто следом за мной идет

Смешны наверное боль и ересь

Уж он-то знает как я надеюсь

Как я паденьям теряю счет

Тому, кто следом идет за мной

Не легче будет остаться светлым…

«NEXT», Влад Кльон



Додаткові матеріали

29.08.2010|20:27|Події
Помер Влад Кльон
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери