Ірена Карпа, письменниця:
"Насправді зміни разючі, перехідний процес ще не закінчився. Що було особливо важливо особисто для мене – безкрайня солідарність, єднання абсолютно різних людей з різних регіонів. Коли люди з ДЦП розносять бутерброди на Майдані, коли жінки у розкішних пальтах доглядають за пораненими – ось від цього мурахи по шкірі. Унікальний випадок: людей при мінусовій температурі поливають з водомета – і ніхто не розходиться. Що ми бачимо зараз – перед обличчям зовнішньої небезпеки люди з різними політичними поглядами об’єднуються, бо розуміють вважливість цього заради перемоги.
Мені здається, що після цих невеселих подій Україна отримала незалежність не де-юре. А де-факто.  Кожна людина відчула свою силу: одне з наших гасел: «Разом – сила». До мене особисто прийшло усвідомлення, що я не самотня, що людей, для яких свобода щось означає, – більшість. Нарешті совкова рабська пуповина була перекушена. І я вірю, що ця молода українська дитина виросте достойною людиною, якій буде несоромно подавати голос.

Тарас Лютий, філософ:
«Звідки взявся Євромайдан? Це не явище, яке впало з неба і охоплює термін лише в кілька місяців. Отже, в цій генеологічній лінії є три відправних точки. Перша – у 1990 році, коли Україна ще була  у складі СРСР – «Революція на граніті». Друга відправна точка – це 2004 рік. Події, які отримали назву «Помаранчева революція. Люди вийшли захистити свої соціальні права. Події останніх трьох місяців – революція гідності. Люди вийшли довести, що вони є людьми. Бо вочевидь, влада забула про це.
Події Євромайдану засвідчили прагнення України бути частиною Європи. Українці виробили імунітет. Шукаючи Європу, вони змогли знайти Україну як таку. Ми сформували дуже потужне суспільство, яке базоване не на етнічній основі, не на основі соціальних преференцій.  Ми стоїмо на основі громадянського суспільства, яке не роздиратиме штучні міфи про мову, про історію. Це суспільство, яке не спекулює минулим, а дивиться у майбутнє".

Юрій Андрухович, письменник:
«Ситуація літератора на Майдані, мені здається, нічим не відрізняється від ситуації інших протестувальників. У нас із самого початку одне з гасел – «крапля в океані». Було страшно важливо стати людською, індивідуальною краплею в океані протесту.  Ми зустрічалися там з багатьма колегами, ми перетиналися на Майдані бо ми були саме тими краплями. І безумовно ми реагували на те, що переживали там вдень і вночі, своїми текстами, які були написані в ті хвилини.  І виявилося, що  в слові, слові письменника виникає гостра потреба. Є люди, яким це необхідно в ці хвилини.
Ну і інший аспект – це комунікація з навколишнім світом. Коли 22 січня було убито перших двох протестувальників, мені подумалось, що це час звернутися до світової пільноти текстом, який зможе привернути до нас більше уваги. Мені здалося, що ми самотні у своїй боротьбі, нас не розуміють. Я написав максимально короткий текст, але вже в той же день його було перекладено кількома мовами. І так дійсно почалась комунікація України зі світом. Головний сигнал цього тексту полягав у тому, що в нас масово відбувались злочини проти людей».

Андрій Курков, письменник:
«В принципе в Киеве до 80% жителей говорят на русском языке. И киевляне не только поддержали Евромайдан, но не было ни одного проросийского протетста на територии Киева. Для большинства русскоязычных в Украине, важен не язык, на котором говорят, а месседж – что говорят на этом языке.
Для меня, как русскоязычного списателя, до сих пор легче издавать книги на русском языке, чем некоторым украиноязычным авторам на украинском. Я попросил Путина через фейсбук не защищать меня, чтобы ситуация не изменилась к худшему».

Ірина Славінська, літературний критик, журналіст:
"Тут важливо розуміти, роль Євромайдану ще не закінчився. З Майдану ще іти рано. На Півдні України є російські окупанти. І тому відступати не можна.
Мені, як журналісту, важливо, що українці не тільки обговорюють новини. Українці почали працювати».

Інформація: Форму видавців

Фото з Facebook Ростислава Шпука