Завантажити

на фоні порожньої ночі

моє виснажене серце мало б давно вже спинитись
та все ж потроху плентається за мною серед стиґматів
землі, вбитої й безліч разів зґвалтованої
прив'язане ланцюжком м'язів до залишків зсохлих ребер

гниль довкола гниль і розлите вино,
мов сукровиця із фурункулів, витікає
з безлічі мертвих очей серед зчерствілого хлібу
саме там, де відсутня бруківка

Ісусе, чуєш мій стук, вийди надвір й подивися
ми всі помираєм під цим посіченим небом
створи нам Veritas, влий це вино в наші спраглі судини
або хоча б віддай нас до якогось іншого батька

Блюз ХТЗ

порожні зимові ранки
тягнуться як довга збіліла клоака
гуртожитку для заводських робітників
побіленого ще у вісімдесятих

в брудному сквері навпроти диспансеру
для людей, професійно хворих на туберкульоз
/а колись тут був великий дитячий садок
і херувіми здіймались на небо лункими пандусами/

збираються вечорами п’ять сумнівних осіб
душі радянських тракторобудівельників
з мозолистими розкидистими долонями
зі слідами їржі й іскор на сивих чоботях
один із них завжди носить з собою сало
інший має кавказьку зовнішність
третій — огрядну бруднющу бороду
схожу на літню болонку, яку він також час від часу має

інші двоє власне не є заводськими
це звичайні пристаркуваті маньяки
їм за п’ятдесят, при зустрічі пропонують міньєт
й носять з собою пакети з лоґо найближчого супермаркету
один маньяк — це герой Союзу, другий маньяк — це ударник праці
багато чоловічої сили було змарновано за станками
тепер вони намагаються повернути часи квітучих троянд
для цього зціджують сперму із членів невинних хлопчиків

в похмурий вечір, коли помирав Старигін
темне листя було схоже на слимаків
що копирсалися в серці старого актора
при смерті схожого на шмат лежалого шарованого тіста

тракторобудівельники знову почули гудок
престарілих фанфар прокуреного заводського горла
перший дістав своє сало, другий — коньяк
маньяки повиймали з пакетів трофейні ґеніталії

накинувся зірваний голос вітру
і дощ повільно обіймав сіру землю
п’ятеро ще довго сиділи, тримаючи ніч на плечах
доки не зупинився останній цех
Харківського
Тракторного
Заводу

Яцик-Юра

я знала одного хлопця
в голові у якого оселилося пір'я
легке і біле, ніби зграя
раннього осіннього снігу
й таке ж ледь помітне

пір'я потихеньку вбирало в себе
його ледь притомну свідомість
про це ніхто не знав, навіть сам хлопець
та навіть його їбанутий дідусь
котрий трахав його в жопу, коли той не приносив
достатню кількість порожніх пляшок чи бабла

пір'я всотувало всі його переживання
і всю його любов до світу, так що
коли ми зустріли його разом із братом
одного тихого літнього дня на вулиці
хлопець зізнався нам, що він боїться всього, наче вогню
-бо ж полум’я може спалити його окупантів

легкі пір'їнки настільки витіснили його думки,
що нав'язували кожен день йому нове ймення
а своє перше ім'я він згадати уже не зміг
-замість спогадів були лише тихенькі мушки

і коли пір'я цілковито з'їло людину
воно вирвалося назовні величезним сивим лелекою
серед сухого зимного колючого вітру
а прозора оболонка залишилася лежати на землі
збирати пляшки, палити дешеве курево
й бути по-справжньому, неусвідомлено
шасливим

читати