Завантажити

уже, понапиваються, іроди, звечора, а вночі їм казна-що верзеться - тиняються сюди-туди й самі не знають, що роблять, в'язи б вам поскручувало! Як там опинився той Пінуччо, чого він не в своїй постелі?
Адріано ж, чуючи, як хитро покриває господиня свій гріх і доччин, і собі підпрягся, обізвавшись до товариша:
- Сто разів уже я казав тобі, Пінуччо: не броди сновидою, не верзи всяких нісенітниць; тобі щось присниться, а ти кажеш, ніби справді було. Ой, гляди, ти колись таки до-верзешся на свою голову! Ходи сюди, нехай тобі абищо!
Послухавши жінчиної і Адріанової мови, господар почав думати, що й справді все те лише приверзлося Пінуччові поп'яну; він схопив його за плечі, давай торсати й гукати:
- Пінуччо! Та прочумайся ж, іди до себе в постіль! Почувши, як обернулось діло, Пінуччо став ніби зо сну
блягузкати ще всяку нісенітницю, аж насмішив господаря. Тоді вдав, ніби прокинувся, й гукнув:
- Чого ти мене будиш, Адріано? Хіба вже день, чи що?
- Іди лишень сюди, - каже йому Адріано. Пінуччо, прикидаючись сонним та заспаним, устав нарешті з господаревого ліжка й перейшов до Адріана. Коли розвиднілось і всі повставали, господар почав сміятися з Пінучча і з його сонних [528] мар. Серед тих жартів молоді кавалери осідлали коней, приторочили свої валізи і, випивши з трактирником, поїхали верхи до Флоренції, задоволені не менше кінцем своєї пригоди, ніж її початком. Пізніше Пінуччо сходився з Нікколозою, вдавшись до інших способів, а дівчина водно казала матері, що то йому і справді примарилось; тим господиня, що добре пам'ятала Адріанові пестощі, залишилась при думці, що тої ночі одна вона не спала.


ОПОВІДКА СЬОМА
Таланові ді Молезе приснилось, ніби вовк порвав його жінку; він каже їй стерегтись; вона не слухає, і сон збувається
Як дійшла кінця Панфілова оповідка, всі похвалили вигадливість трактирникової жінки; тоді королева веліла заступити чергу Пампінеї. Та почала:
- Любії мої подруги, тут уже говорилось про те, що сни бувають правдиві, хоч дехто з того й сміється; тим хочу я долучити до вже оповіданих ще одну коротеньку історійку: що сталось недавно одній моїй сусідці, яка не пойняла віри тому, що приснилось її чоловікові.
Я не знаю, чи по знаку вам той статечний чоловік - зовуть його Талано ді Молезе. Він узяв собі за дружину дуже гарну дівчину на ймення Маргарита, тільки химерна якась була вона в нього, крута на вдачу і вперта: ніколи, було, не послухає нічиєї ради, і все їй недогода. Нелегко було переносити ті примхи Таланові, та що вдієш? Мусив терпіти.
Раз якось був Талано з своєю Маргаритою на селі, в одному своєму маєтку, і приснився йому вночі сон, буцімто його жінка гуляє в прегарному лісі, що ріс неподалік од їхньої садиби; от іде вона собі, аж де взявся з гущини здоровенний та страшенний вовк, схопив її зненацька за горло, повалив і намагався понести її, хоч як вона кричала пробі; коли ж він випустив її з своєї пащеки, горло й лице жінчине було геть роздерте. От прокинувся Талано вранці та й каже жінці:
- Слухай, жінко, хоч ти в мене і вперта дуже і нема мені з тобою промитої години, та не хотів би я, щоб тебе спостигло якесь лихо. Послухай моєї ради, не виходь сьогодні ані-куди з дому.
Коли вона спитала, з якої речі, він розказав їй докладно, що йому приснилось. Жінка покивала головою та й каже: [529]
- Хто кому зла зичить, про того й сни погані бачить. Ось ти ніби жалієш мене, а тобі те приснилось, що ти хотів би наяву побачити, та я вже постараюсь, щоб ні сьогодні, ані коли не порадувати тебе моїм нещастям.
- Так я і знав, - каже Талано, - що ти мені отаке скажеш; як не чеши паршивого, не діждешся дяки. Хоч вір мені, хоч ні, а я тобі по-хорошому кажу: сиди сьогодні дома або принаймні хоч у ліс не ходи.
- Ну, нехай уже, - одказала жінка, - не піду. Сказала йому так, а сама думає: «Бач, як хитро він до
мене взявся, щоб налякати, - не ходи, мовляв, у ліс. Певно, задумав там зійтися з якою-небудь хвойдою і боїться, щоб я його не застукала. Він думає, що мені повилазило! Дурна була б, якби йому повірила: я його добре знаю! Ні, не діжде він - я таки пристережу, хоч і цілий день у лісі просиджу, які фиги-миги буде він там продавати».
Сеє подумавши, діждалась, поки чоловік із дому вийде, та й собі другою стежкою до лісу нишком побралася; сховалась там у самій гущині та й стала чигати, на всі боки роззираючись, чи нема де кого. Сидить вона в своїй засідці, про вовків зовсім не дбаючи, аж тут де взявся з густого чагаря величезний, страшнючий вовк; не встигла вона й пробі крикнути, як він кинувся на неї, схопив міцно зубами й поніс, немов ягницю. Жінка не могла ані крикнути, бо горло було стиснуте, ані пручатись, і, певне, вовк був би заніс її кудись і задушив, якби не попались йому по дорозі пастухи: вони почали тюкати на нього, і він мусив упустити її. Пастухи впізнали панію і понесли її, бідну й нещасну, до маєтку, де лікарі по довгих стараннях таки вилікували її; хоч і не зовсім: на горлі й на обличчі лишились у неї такі потворні шрами, що з колишньої красуні стала бридка й

читати