Завантажити

опоряджені; тут вони зняли з себе подорожню одежу, освіжились трохи і згодом вступили до святково убраного залу. Тут подано їм воду - руки мити, а потім посаджено всіх до столу і пригощено чудовим обідом - багато було там різних виборних наїдків, що хоч би й самому цісареві, то не сором було б. Хоча Саладін і його супутники були неабиякими особами і звикли до всякої пишноти, але вони дивувались тому всьому і мали се за велику розкіш, зважаючи на те, що господар був, як їм було відомо, простий собі шляхтич, а не можновладний магнат.
Як обід скінчився і зі столів було прибрано, гості завели розмову про всяку всячину, та що стояла сильна спека, то павійські городяни пішли з призводу мессера Торелла одпочити, а сам він, залишившися з трьома чужосторонніми гостями, повів їх до іншої кімнати, бо хотів, щоб вони побачили все найдорожче, що він мав. Тож велів покликати туди й статечну дружину свою: вона ж, уродлива і станом висока, підійшла до них, пишно вбрана, з двома синками, наче янголятами, по боках і приязно з ними привіталась. Побачивши господиню, гості повставали, щоб ушанувати її, а потім попросили сісти коло себе і похваляли в один голос, які-то в неї гарні дітки. Коли вона розмовилась із ними по-хорошому, а мессер Торелло саме кудись на хвильку вийшов, то спитала в них чемненько, звідки вони й куди путь верстають, на що гості дали їй таку саму відповідь, як перше її мужеві. Тоді пані сказала їм, усміхаючись: [594]
- Ну, то бачу я, що тут і моє жіноче піклування може вам у пригоді стати: прошу вашої ласки, любії гості, не погребуйте невеличким гостинцем, що зараз вам сюди принесуть. Правда, жінки по малій спромозі своїй малі і приноси приносять, то прошу вже вас, прийміть, що є - хоч і не дорогий дарунок, зате од щирого серця. Тоді веліла принести кожному по парі плащів, та не таких, як ото купці або міщани носять, а панських, підшитих один єдвабом, а другий хутром, три жупани-злотоглави та тонкої ільняної білизни і сказала:
- Візьміть собі отеє, отак одягла я і мужа свого; не погребуйте і білизною: хоч вона й не дорога, та може знадобитись - жінки од вас далеко, проїхали ви вже багато, а ще ж скільки їхати; купці ж, я знаю, звикли до охайності та чепурності.
Вельможні гості дивом дивували, бачивши, що мессер Торелло нічим для них не скупиться: і шати ж дарує їм такі розкішні, зовсім не купецькі; чи не здогадався, буває, хто вони такі?
- Добродійко, - сказав один із них, - великі се дарунки, і нам аж ніяково їх приймати; та коли ви вже так просите, то хіба ж можна одмовитись?
Тут повернувся мессер Торелло, і дружина його, приручивши гостей Божій опіці, попрощалась із ними й пішла ще й слуг їхніх деякими гостинцями обмисляти, які їм годились. Господар же впрохав після довгих розмов гостей, щоб вони погуляли в нього увесь день; поспавши трохи, вони убрались у нову одежу і поїхали верхи разом із ним на місто трохи подивитись, а як настав час вечері, попоїли до смаку посполу з іншими іменитими гостями та й лягли спочивати. Вставши назавтра рано, побачили в дворі замість своїх здорожених коней трьох здорових, як змії, ступаків і під слуг так само троє свіжих, кріпеньких коненят. Подивився на них Саладін та й каже своїм супутникам:
- Далебі, немає на всім світі другого такого ввічливого, щедрого й гостелюбного чоловіка, як сей; якщо королі християнські так королюють, як сей лицар лицарює, то не здоліє султан вавилонський і одному одсіч дати, не то що всім, які проти нього лаштуються!
Зрозумівши, що й од сього дарунка їм не одмовитись, вони подякували красненько й посідали на коней. Мессер Торелло з своїми приятелями провів їх іще далеченько за місто, і хоч Саладінові прикро було з ним розлучатись, так він його за сей час улюбив, та він попрохав його, щоб уже [595] вернувся, бо їм іще далека лежала дорога. Мессерові Торел-лу теж не легко було з ними розставатись.
- Панове, - сказав він, - я зроблю так, як ви просите, та ось що вам скажу: я не знаю, хто ви такі, і не буду од вас допитуватись понад те, що ви самі з ласки вашої про себе сказали, але все-таки мені не віриться, щоб ви були купцями. Щасти вам боже!
Саладін, попрощавшися вже з іншими супровідниками, сказав мессерові Тореллу:
- Добродію, може статись, що ми ще колись покажемо вам свій товар, і тоді ви остаточно упевнитесь, хто ми такі. З Богом!
Саладін із своїми супутниками поїхав далі, твердо вирішивши, що як тільки живий буде, як не загине на війні, що от-от почнеться, то пришануе мессера Торелла з не меншою пишнотою, ніж той ушанував його; довго ще говорив він про нього з прибічниками своїми, вихваляючи і його самого, і пані його, і всі його дії та вчинки. Об'їхавши ж не без великого труда всі західні країни, він сів із своїми людьми на корабель і вернувся до Олександрії; розвідавши добре, що там і як, він заходився готуватись до оборони.
Мессер Торелло повернувся до Павії і довго ще мізкував, що то за гості в нього були, та і близько до істини не домізкувався. Коли проголошено хрестовий похід і скрізь почало збиратися рушення, мессер

читати