Завантажити

дитину і навчила її доброго звичаю.
Через який там час Грізельда знову завагітніла і повила вже сина; Гвальтьєрі невимовно тому зрадів, але, не задовольнившись тими муками, що він уже завдав жінці, вирішив нового їй жалю наробити. От одного дня він прийшов до неї і сказав гнівливо:
- Жінко, відколи ти породила сього хлопчика, я не маю спокою од своїх васалів - так гірко вони нарікають на те, що Джаннуколів онук буде після мене панувати над ними; боюсь я, щоб і мене самого не скинули, тож краще, мабуть, буде зробити з ним те саме, що з дівчинкою, а тоді з тобою розлучитись і другу собі жінку взяти.
Грізельда вислухала його незворушно і коротко одповіла:
- Мій пане, аби тільки ти був задоволений, чини собі, що хочеш, а про мене не думай: мені в тому щастя, щоб тобі добре було.
Через деякий час Гвальтьєрі прислав чоловіка по сина, так як перше по дочку, і, вдавши, ніби велів згубити його, послав хлопця на виховання до Болоньї, куди й дівчинку, а жінка прийняла те так само сумирно й покірно, як перший раз. Гвальтьєрі дуже дивувався і гадав собі, що, певне, жодна інша жінка того б не попустила; якби він не бачив, як ревне любила вона дітей, то подумав би, що вона чинить так із байдужності, але тепер він пересвідчився, що з мудрості. Його підданці, гадаючи, що він справді звів дітей із світу, ремствували на нього, що він такий жорстокий, а дружину його хто-
зна-як жаліли; вона ж нічого іншого не сказала тим жалібницям, котрі вбитих діток оплакували, як лише те, що воля їхнього батька - їй закон.
Минуло чимало років по тому, як народилась дівчинка, і Гвальтьєрі вирішив востаннє поставити на пробу жінчину терпливість. Він почав говорити своїм васалам, що не воля його жити далі з Грізельдою, що легковажно вчинив він, коли з молодого розуму з нею оженився, тим докладе тепер усіх зусиль, щоб добитись од папи дозволу взяти собі другу, а Грізельду покинути. Статечні люди непомалу його за такі речі картали, та він водно казав - так мусить бути. Як почула про те Грізельда, то вельми засмутилась, гадаючи, що доведеться їй знов до батьківської хати вертатись та вівці пасти, а муж її укоханий буде в сей час розкошувати в обіймах другої; та не одну вже од долі напасть витримала вона твердо, тож вирішила кріпитись і тут. Через деякий час Гвальтьєрі дістав десь фальшовані листи, нібито з Рима, і показав своїм підданцям, що от, мовляв, папа дозволяє йому розлучитися з Грізельдою і оженитися вдруге. Тоді покликав її до себе та й сказав так при людях:
- Слухай, жінко, я одержав од папи дозвіл покинути тебе і взяти собі іншу дружину, бо мої предки були великі можновладці і пани сього краю, а твої - з діда-прадіда селяни, тим я не хочу більше жити з тобою: вертайся собі до батька в хату з тим віном, що ти мені принесла, а я знайду собі якусь пристойнішу пару.
Почувши сії слова, Грізельда, всупереч жіночій своїй натурі, стримала, хоч і не без великого зусилля, сльози і промовила:
- Пане мій, я завше була того свідома, що мій низький рід аж ніяк не відповідає вашій високій вельможності, і визнавала, що шлюб мій із вами залежав цілком од вас та од Бога; я ніколи не вважала за свій власний сей великий дар, лиш за позичений. Коли ви завволите взяти його назад, мені любо буде вам його повернути; ось обручка, якою ви зо мною заручились, - візьміте її. Ви кажете, щоб я забрала з собою віно, яке вам принесла, та для сього вам не треба турбувати свого скарбівничого, а мені дбати про мішки та в'ючаки, бо я добре тямлю, що ви взяли мене голою. Якщо годиться мені, на вашу думку, світити тим тілом, що носило в собі зачатих вами дітей, то я піду од вас гольцем, та прошу вас у нагороду за цноту мою дівочу, що я вам сюди принесла і не можу взяти назад, щоб ви дозволили мені з ласки вашої узяти хоч одним одну сорочку в додаток до мого віна. [610]
Маркізові аж плачно стало на душі, проте він сказав їй із суворим видом:
- Гаразд, можеш узяти одну сорочку.
Всі люди, що були при тому, благали маркіза, щоб він дав їй сукню: то ж буде ганьба велика й сором, як вона, пробувши тринадцять літ йому дружиною, вийде з його дому на посміховище людське в самій сорочці. Та шкода було тих їхніх прохань і благань - мусила Грізельда, попрощавшись з усіма по-божому, вертатись од мужа до батька в самій сорочці на хребті, боса й простоволоса: хто її бачив, усі плакали й голосили. Старий же Джаннуколо ніколи собі того в голові не покладав, що маркіз держатиме його дочку за жінку, і ждав, що таке рано чи пізно станеться; він приберіг ту вбогу одежину, що з неї зняли, як Гвальтьєрі її зашлюбив, а тепер дістав її зі сховку; вона одяглась і заходилась, як і раніше, поратись у батька по хазяйству, мужньо переносячи лихі напасті своєї зловорожої долі.
Коли Гвальтьєрі спровадив її отак, він заявив своїм підданцям, що засватав за себе дочку графа Паназького, і наказав розпочати готування до весілля. Тоді велів викликати Грізельду і, як вона прийшла, сказав їй:
- Грізельдо, скоро в мій дім має прибути нова дружина, що я собі обрав, і я хочу як слід привітати її з

читати