Завантажити

Я прокинулась. Відкрила очі.

Що це? Чому? Ще ж зовсім темно! Ще ніч. Чому я не можу спати? Оглянулась. Густий морок навис над моїм ліжком. Він обвив мене своїми липкими лапами. Видно лише обриси предметів. Крісло, Поличка з книгами, вікно. Важкі темні штори, які нависли над ним пропускають ледь помітний, змарнілий відблиск світла. Воно відбивається від вікна будинку, що навпроти. Штори, наче якісь не правильні, не так вони повинні висіти.

Що ж зі мною?

Так, це все маячня. Потрібно спати. Завтра робота, турботи, справи. Закриваю очі. Все. Спати...

Та що це? Чому сон не йде?

Встаю. Мовчки розліплюючи заспані очі та оглядаючись, бреду на кухню. Раптом відчуваю морозний щем за спиною. ХТОСЬ... За мною є ХТОСЬ! Все тіло наче паралізоване. Я не можу навіть поворухнутись. Я завмираю. Секунда... Дві.... Які ж вони довгі. Я стою у темному коридорі непорушно. Усе моє єство зараз десь усередині маленького серця, яке так шалено колотить що можна почути його стукіт. Дихання майже немає. Думок також. Повернути голову? Вона також наче закам’яніла. Кожен нерв наче натягнута тетива. Ось-ось вистрілить.

Наче пів життя пройшло у цих декількох секундах. Зусиллям волі керуючи своєю рукою дотягуюсь і вмикаю світло. Воно вдаряє по очах. Сліпить. Я рвучко оглядаюсь. Позаду нікого. Все як і має бути. Все на своїх місцях. Двері, стіл, крісла, наче запитують: „Чого тобі не спиться? Що тут шукаєш опівночі?”.

Нічого. Кожна клітинка мого напруженого тіла розслабляється, заспокоюється і знову налаштовується на сон.

А що ж могло бути? Я ж дома. Це був мій страх! Отой ХТОСЬ був моєю фантазією. Я сама його створила. Більш нічого. Він виринув у моїй голові і паралізував моє тіло. Це лише я і більш нічого.

Усі страхи живуть лише в нас самих...

читати