Завантажити

Колись ДАВНО у ДАЛЕКОМУ селі, біля ДИВНОЇ ДОЛИНИ, у маленькому будиночку жила собі маленька ДІВЧИНКА „д” із своїм ДІДУСЕМ. ДИТИНСТВО її протікало весело та щасливо. Вона гралася з іншими ДІТКАМИ, мала багато ДРУЗІВ. Тільки одна ДИВНА ДУМКА тривожила її: „Чому у інших ДІТОК є мама і тато, а у мене лише ДІДУСЬ?”

Вирішила вона якось запитати ДІДУСЯ про це.
- Моя маленька „д”, умощуйся зручно отут біля мене на ДИВАНІ та слухай. Саме час вже тобі усе розповісти.

ДАВНИМ-ДАВНО, коли твоїй матері, а моїй ДОЧЦІ було ДВАДЦЯТЬ років, пішла вона ДОРОГОЮ у ліс, та зайшла надто ДАЛЕКО й заблукала. Враз небо почало темніти, ДЕНЬ погас, і на ліс упав холодний ДОЩ. ДИВИТЬСЯ ДОНЕЧКА стоїть на краю галявини кремезний ДУБ, а у ДУБІ ДУПЛО та ще й з ДВЕРИМА, а з верхівки ДУБА ДИМ іде.
- От ДИВИНА! – вигукнула ДІВЧИНА. Та що вдіяти, ДОЩ ще дужче періщить. – Зайду, мабуть.

Постукала вона у ДВЕРІ – ніхто не озивається. Постукала ще раз – знову нікого. Тоді легенько штовхнула ДВЕРІ, а вони й самі відчинилися. А у ДЕРЕВ’ЯНОМУ ДУБОВОМУ ДОМІ тепло, затишно. У печі ДРОВА тріскотять, ДУХМЯНИМ хлібом пахне. Зігрілась ДІВЧИНКА, поїла та й прилягла відпочити. Незчулась як і заснула.

У тому ДУБІ жив прекрасний зачарований принц. Він саме на полювання пішов. А повернувшись побачив чудову ДІВЧИНУ, що солодко спала. Страпенулась ДІВЧИНА від шуму й прокинулась. ДУЖЕ сподобались вони одне одному, а через деякий час і побралися. А незабаром й ти народилася. Чудовий то був час.

Та не довго тривало щастя. Принц повинен був повернутися у ліс і знову жити у своєму ДУБОВОМУ ДОМІ. Таке було ДАВНЄ закляття його роду. Твоя мати звичайно пішла з ним, а тебе залишили зі мною, бо лише ти можеш врятувати їх та зняти закляття. Для цього ти повинна знайти ключ та назавжди закрити ДУБОВІ ДВЕРІ у ДУПЛО. Тоді й батьки повернуться. Шукай ключ на горищі!

- ДЯКУЮ, ДІДУСЮ, я врятую їх! – вигукнула маленька „д” й кинулась до ДРАБИНИ, що вела на гору. На горищі стояла велика стара скриня. ДІВЧИНКА відчинила її, та там було зовсім пусто. Але на самому ДНІ виднілась маленька ДІРКА. Маленька „д” підняла трухляву ДОШКУ з ДНА скрині. У самому куточку лежав ДЕРЕВ’ЯНИЙ ключик.

- Ура, я врятую батьків! – і миттю помчала ДОРОГОЮ у ліс. ДІДУСЬ лише посміхнувся у сиві вуса.

Не важко було відшукати ДІВЧИНЦІ галявину з ДУБОМ. Все було так, як розповідав ДІДУСЬ. „Тук, тук” – постукала вона у ДВЕРІ. Мама й тато відчинили. Скільки ж радості було у них в очах.

Вони зібрали дещо з своїх пожитків, загасили вогнище у печі, маленька „д” встромила ДЕРЕВ’ЯНИЙ ключик у замок і вони назавжди залишили ДУБОВИЙ ДІМ та лісове життя. З того часу усі жили щасливо та у ліс ходили лише по гриби та ягоди.

читати