Завантажити

зачинених мертво очей
тихо сочиться страх дитинчати
і повільно по щічці тече.
 
Нам назустріч виходить карета.
Стигле ложе постелено в ній.
О наївні химери поета!
О безпомічна цнота надій...
 
2.
 
нам сьогодні повільно безладно невлучно
говорити мовчати і знов говорити
і спиратись на часу тоненьке поруччя
і затяжно останню цигарку палити
 
потім знову мовчати мовчати мовчати
доки нерви не стверднуться сіткою дроту
і ховати в очах нуклуїдні карати
чи то крові чи сліз чи наруги чи поту
 
членувати думки на потерті скрижалі
на свавільні листівки на мудрі рулони
і самотньо довершувать психоаналіз
голубого дощу на роздвоєне лоно
 
ми повинні багато ми довго повинні
забувати про щастя під вітром вишневим
і кусаючи губи криваві аж винні
роздягати очима стару королеву
 
королева підходить спокійно панове
під сорочкою білою кості зелені
нумо гордо дивімось а нум гонорово
говорімо про сексу пориви шалені
 
говорімо... та ні стоїмо як дерева
і останнім зусиллям ковтаємо муку
супокійно підходить бліда королева
для цілунку сухотну протягує руку
 
3
 
ідеш і бачиш
колючі груди
ідеш і бачиш
голос білявого хлопця
в червонім кашкеті
ідеш і бачиш
дорогу яка не веде
 
котяться з неба
розпечені персики
меркне
маліє
жовта гора
спертися ліктями
поглядом спертися
впасти долілиць
пропасти
пора
 
лежиш і чуєш
тріпоче камінь
лежиш і чуєш
солодке вологе тепле
котиться зліва
лежиш і чуєш
усмішку винного
 
я винен
вина моя
стиснена в правій руці
я винен у тому що я не подібен на себе
я винен у тому
що горобці
склювали усіх без винятку
зебрів
 
смугасті
китиці
кити
кентаври
круг
мене
круг
тебе
смугасте цунамі
заливає таврію
і
залишає
смугасті дебрі
 
дерево сходить
заходить дерево
сонце ворушиться
сон червоніє
де Ти Господи
янголи де ви
озовися
Діво Маріє...
 
4
 
ви такі ж як і я
наївні
ви такі ж як і я
довірливі
на бантинах спите
як півні
і встаєте щоранку
з півнями
 
а мені залишилось
спинитися
на четвертій сходинці
знизу
усміхнутися
помолитися
і вдягнути чернечу ризу...
 
ЧОТИРИ СОНЕТИ ПОВІЛЬНОЇ СМЕРТІ
 
1.
 
він нині не побачить паркана
він мусить вуха воском затуляти
іде вода у гості до теляти
така сама як небо та сумна
 
теля не хоче пити бо теля
ще не кохалось бо воно невинне
сп‘яніле поміж запахів і звивин
воно блукає мозком коваля
 
тож ланцюга коваль не докує
до паркана не зможе присилити
ані теля ані життя своє
 
в куфайку як у мозок заповитий
він буде жити навіть буде жити
та вже йому вода вухами б‘є
 
2.
 
я буду помирати восени
коли розчервонілий капельмейстер
не кобуру одягне а капейстру
і сплющений оркестр кріпосний
 
затягне одержимо білу фуґу
і опаде звиваючись на дно
і доки кавалерам все одно
танцюють дами по блідому кругу
 
як по блідому ложу бо поблід
зеленочолий стриманий апостол
бо догорає свічка як болід
 
бо біля скроні зупинився постріл
застигла постіль і застиг компостер
а хто мене везтиме в новий світ
 
3.
 
це синтаксис обвуглених печер
тут диким медом пахнуть печериці
до цинамону миґдалю кориці
торкаюсь не губами а плечем
 
тут в попільниці сірий пес дріма
як дим недопаленої цигарки
тут на пательні догорають шкварки
неначе зорі але це дарма
 
це через кому а рудий лінґвіст
двокрапку на фарватері виводить
і знову м‘ясо плісніє бо піст
 
і знов на антикварному комоді
чортнадцять літ мугичуть акафіст
тасуючись як карти у колоді
 
4.
 
а зрештою чи слухай чи конай
чи ручкайся як тать із парканами
тобі вже не намариться фундамент
а тільки жовтий висохлий курай
 
і ти поставиш чайник на плиту
і висиплеш посічену заварку
а зрештою ні холодно ні жарко
то нащо ти благаєш порятуй
 
вода до горла камінь принесе
вода загатить каменем ворота
до білого притулку медресе
 
і будуть гланди судорожно потай
той камінь розтираючи на поташ
надіятись що це іще не все
Конец формы

читати