Завантажити

Коли почуєш, як в тиші нічній
Залізним шляхом стугонять вагони,
А в них гуде, шумить, пищить, мов рій,
Дитячий плач, жіночі скорбні стони,
Важке зітхання і гіркий проклін,
Тужливий спів, дівочії дисканти,
То не питай: сей поїзд — відки він?
Кого везе? Куди? Кому вздогін?

Се — емігранти.

Коли побачиш — на пероні десь
Людей, мов оселедців тих, набито,
Жінок, худих, блідих, аж серце рвесь,
Зів´ялих, мов побите градом жито,
Мужчин понурих і дітей дрібних,
І купою брудні, старії фанти,
Навалені під ними і при них,
На лицях слід терпінь, надій марних,

Се — емігранти.

Коли побачиш, як отих людей
Держать, і лають, і в реєстри пишуть,
Як матері у виходках дітей
Зацитькують, годують і колишуть,
Як їх жандарми штовхають від кас,
Аж поїзд відійде, — тоді припадок!
Весь люд на шини кидається враз:
"Бери нас або переїдь по нас!"

Се в нас порядок.

читати