Електронна бібліотека/Поезія

Так чекати снігу, ніби кінця війни...Сергій Жадан
Люди самотні, - говорить, - це ж було помітно відразу...Сергій Жадан
Маламбо (уривок)Тадеуш Слободзянек
ВіршіЄвгеній Юхниця
Усе можливе – можливо… (новела)Віктор Палинський
Це ось наше місто – стоїть на сході країни...Сергій Жадан
Ось і тобі, Магдалино, різдвяної ночі...Сергій Жадан
Заскочені поміж деревОлександр Кириченко
ЛюдословиМикола Істин
Паралельні космосиМикола Істин
ВсесвітиМикола Істин
…і паморозь за фрескою застудиСергій Жадан
Коли в білій палаті клініки Шаріте...Бертольд Брехт
Був мені голос...Сергій Жадан
Але ж ти ніколи не напишеш про те...Сергій Жадан
Ось і добра нагода подякувати за можливість...Сергій Жадан
Номер 13Ольга Полевіна
Що ж, залишмо на час...Сергій Жадан
Приїхавши до чужого міста на початку літа...Сергій Жадан
Дядь Саша працював на Фрунзе в кабаку...Сергій Жадан
ВіршіНая Задніпрянська
Так раптово відцвіла любов…Василь Кузан
Чужі гріхи (уривок з роману)Таня П’янкова
"Тиха країна по Великодню..."Сергій Жадан
"Дан. Варвара і варвари" (уривок із роману)Олена Чернінька
"...Зовсім розстроївся дорогою наш оркестр"Сергій Жадан
Між Небом і ЗемлеюВалентина Семеняк
ВіршіХристо Черняев
Лопушане поле (УРИВОК)Катажина Ририх
ШЛЮБНА НІЧОлександр Астаф´єв
«Dolce Vita» (уривок)Марія Микицей
Гора вин (новела)Віктор Палинський
Нарцисизм і стражданняСтепан Процюк
Завантажити

Улітку наша річка обміліла
Пливе собі лішіво, як і всі.
Що ледачіша, як усі.
Там окунь
Заплямкав по-хижому — і рибки
Розсиплються сріблястим водограєм,
Тікаючи від нього; там норець
(Пірникоза, як кажуть паші діти)
То білими виблискує грудьми,
То щезне у воді, лиш розійдуться
Круги широкі; там лиски чорніють,
Там крижні крякають у ситігяках, —
І так щодня. Кропивка розцвіте, —
Тремтять над нею в теплій, сонний тиші
Бабки прозоро-сині... Підростуть
У лулі коники, і чуть далеко
Сухе тріщання їхнє... Все поволі,
Розлого йде, нікого не дивує,
Нікому серця не стискає. Світ
Здасться викінченим, як поема
Митця старого, — а буває часом,
Коли хотілось би його зламати,
Розвіяти, по вітру розпустить!
Так іноді поеми всі віддав би
За кілька слів нерівних, гарячкових,
Повитих гнівом, радістю, любов´ю,
Немудрих слів, сильніших за премудрі!
Зате яка тривога навесні!
Шумлять, бушують каламутні води,
ІЦо аж обличчя гребля затуляє
Від остраху. І що не день — нові
Перекликаються з гостями гості.
Ну, хто усім їм знає імена?
Сам Родіон заплутується часом
У їхніх назвиськах.
Он ті качки,
ІЦо крилами так дивно дзеленчать,
Рябіючи на сопці, — може, Мурман
Іскал їх, як дачників звичайних,
Що вже й дали завдаток, — а коли б
У нас вони хоч би два гостювали
Чи зо три дні, — то й то було б за радість,
Мов піднялася б голуба запона
Над незнайомим краєм і життям!..
А он і гуси: їм колись у нас
Жилося нічогенько. Хоч бувало,
Що князь який, покинувши билину,
Чи запорожець, вискочивши з думи,
Пускав між них гартовану стрілу, —
Зате в таких пищали комишах
Їх виводки, що й оком пе проглянуть,
А їжі і статистик найпильпіший
Не міг би взять на облік... А тепер
Вони у пас лише переночують
Та трошки погегочуть про колишнє, —
І далі, як флотилія одважна,
Пливуть па північ. Он і паші крижні,
Дзвінкі чирки та кулики співучі.
Та все це в весняному, все святочне,
Усе це одмінило голоси,
Усе це повне дивної нестями...
Ходи, любуй, дивися, прислухайся,
Бо незабаром — буде день такий —
Ввійде ріка у береги звичайні
І перельотні гості одлетять,
А решта попарується і жити
Почне життям розміреним.
Іди ж,
Насичуйся весною, упивайся,
Вбирай у себе голоси та барви,
Перекликайся з Мурмапом, пошли
Ясний привіт чужим лісам і рікам —
І знай, що знов прилинуть восени
Мандрівні зграї, знову розколишуть
Повітря дзвоном, свистом, щебетанням —
І звеселять прозору далечінь!



Партнери