Завантажити

повимре, і я одна, одна на божому світі... Інколи вийду з хати опівночі, сяду на цім місцеві і задумаюсь... Ото й почне мені ввижатись, буцім сидимо ми поруч і тихо балакаємо про кохання, і я ніби бачу тебе, бачу твої очі, схилюся до твоїх грудей і чую, як твоє серце б'ється...
Семен. О моя зоре, мій цвіте рожевий! Я не знаю, я не вмію тобі вимовити, що з серцем моїм діється!.. Скільки було в ньому смутку й горя... А тепер все одли-нуло, все забулось!.. Скажи, голубко, за віщо ти мене так любиш?
Одарка. За віщо?.. Чудно!.. Коли б серце змогло промовлять словами, то я б і переказала тобі... Воно нібито й промовля, і сама я розумію його мову, та переказати не зможу.
Семен. Правда, серденько! Наодинці й балакаєш з серцем, ніби з людиною, і виспіваєш його й скарги, його й радощі... А захочеш поділитись з ким іншим тією вагою - і не знайдеш мови... Тепер, моє серденько; ми вже ніколи не розлучимось...
Одарка. Ніколи-ніколи, мій голубе...
Семен. А мені, спасибі богові, таки похвортунило!.. Заробив ще більше, як торік: таки ні одного буденного дня не прогуляв, а іноді то й у празник робив, хай господь милосердний простить... Довелось мені, бач, у німців стать на поденну; дивлюсь, вони роблять і в празник; думав я, думав, а далі й кажу собі: невже ж німці не такі люди, як і ми? У них там же в колонії і церква є, кирка по-їхньому, і моляться вони у книжку... Дивишся, уранці він іде до служби божої, а після обід за роботу... Ото дехто з нашого брата почали гомоніти: "Чи й справді ж воно гріх у празник робити?" То інші, а найпаче старі люди, не згодились закон ламати, а другі стали так міркувати: "Тепер,-кажуть,-коли змога заробити добру копійку, то й треба зароблять; а прийде зима, то й робив би, так роботи бракує або й ціна така, що не варт і праці,- от тоді і молитись..." Подумали ми, подумали, перехрестились - та й гайда у покіс!..
Одарка. Не знаю, чи воно гріх, чи ні. (Помовчала). От я заплющила очі, і ввижається мені, що ми сидимо у садку, кругом пташечки тихо щебечуть, і лист на дереві ледве-ледве коливається. Над нашими головами посхилялось гілля; вітер ніби потиху зворухне його і тихо-тихо паросить листям. А лист же так тихо шепотить, так тихо, ніби старенька бабуся, куняючи, шепче онучатам казку. Не ходи нікуди сьогодні, будемо сидіти довго-довго... Заспівай мені яку-небудь пісеньку та тихесенько, так тихо, щоб, окрім бога й мене, ніхто не почув тієї пісні!.. (Схиля голову до його грудей). Як твоє серце б'ється! От я й знову заплющила очі, а все-таки тебе бачу.

ЯВА З

Ті ж та Микита. Микита співа за лаштунками:
Вулиця гуде, де козак іде. Ти, дубе, розвивайся. На козакові та два жупани, Ти, дівчино, не важся.
Од арка (тривожно). Це вже й Микиту несе!
Семен. Нехай собі йде! Хіба він до тебе? Одарка (встає). А хто його зна. Може... Він вже двічі присилав до мене за рушниками.
Семен. Он як!.. Це, як і торік, знов в'яжеться?
Микита співа:
Ті два жупани, ще й сіру свиту Він проп'є, прогайнує;
Зведе дівчину з ума, з розума Та й сам помандрує.
Одарка. Торік, уосени, аж тричі простягався свататись і тепер тієї ж... Приходь на вечорниці! Сьогодні уперше зберуться. Прийдеш?
Семен. Добре! Тільки на хвилину додому забіжу. бо я ще не бачився і з батьком. Прощай!
Одарка йде в хату.
Микита (здалеку). Добривечір, Одарко! (Підійшов ближче). Хто це такий?
Семен. Адже бач, що людина!
Микита. Бачу, та хто? (Придивляється і пізнає Семена). Ти де у біса взявся?
Семен. А ти, певно, з бісом у добрій злагоді, що й против ночі його згадуєш.
Микита. Ач який митець! Мабуть, не вспів і перезутись та швидш до Одарки?
Семен (усміхнувся). Так, так! Захапався, бач, та гаразд і не підперезався! Дуже вже закортіло!
Микита. Гляди, щоб я тебе не підперезав так, що й дух з тебе випре!.. Я тобі оскомину зіб'ю...
Семен (спокійно). Не хвались! Звісно, коли б свині та роги...
Микита. Що?.. Геть звідціля! Нема тобі тут шляху! Заросла вже твоя стежкаї Ти знаєш, що я сватаю Одарку?
Семен. Чув, чув! Оце ж свіжо вона мені хвалилась.
Микита. Ну?
Семен. Та не нукай! Коли не запріг, то й не поганяй!
Микита. Ти дуже став балакучий! Я тобі утру носа!
Семен. Не хвались! Сказано: <Поки хвалько нахвалиться, то будько набудеться!"
Микита. Ой бесуре, не попадайся ти мені! (Іде до вікна). Одарко, Одарко! А вийди сюди на часинку! Семен (сміється). Казала, що вчора вийде! Микита. Одійди, кажу тобі, сатано! (Іде в хату). Семен. Піди, піди в хату, може, піднесуть там дві сухих, а дві порожніх. Ану-ну, послухаю, що то він казатиме. (Притуливсь до вікна). Мовчить! Мабуть, не зна, з чого почать... Осміливсь, забалакав... (Сміється). Води, каже, зайшов напитись. Промочи, промочи горло:
певно, пересохло!..

ЯВА 4

Іван (виходить, співаючи і пританцьовуючи).
Як схопилась метелиця, Поламалася мельниця,- Крила ж її поламало І мельника занесло... Як схопилась завірюха, Поморозив пес вуха, А прикажчик собі носа, Як ловили вони лиса, У ту самую годину Біля

читати