Re: цензії

02.10.2026|Ігор Зіньчук
Ключик до щастя
02.10.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, PhD, психотерапевтка, письменниця
«Морські пригоди»: історія про скарб, якого ніхто не шукав
29.09.2026|Тетяна Дігай, Тернопіль
Діти сьогочасної війни
24.09.2026|Валентина Семеняк, письменниця
Чого навчає нова казка Юлії Перегуди?
23.09.2026|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя
Галузка сонетів та верліброві окрушини Оксани Тебешевської
Про мистецькі стилі, архітектурні і не дуже
16.09.2026|Валентина Семеняк, письменниця
Та, що літає без крил
15.09.2026|Вероніка Чекалюк, науковиця, кандидат наук із соціальних комунікацій
Самозбереження як мистецтво жити: ментальне здоров’я, спілкування і філософія довголіття Шигеакі Хінохари
12.09.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, PhD, психотерапевтка, письменниця
Коли казка знає про дитину більше, ніж вона вміє сказати словами
12.09.2026|Буквоїд
«Донька землі»: роман про кріпачку, чий біль перетворюється на пісню

Події

02.10.2026|19:56|Віталій Завзенко

Українське мистецтво формує сприйняття країни у світі

30 вересня у Відні про Україну говорили не мовою новин і політичних заяв, а мовою елегантності і музики, пам’яті та культури.

У вишуканому Salon im Alten Rathaus відбувся вечір PLUS LUCIS – Musik zwischen Schatten und Licht за участю Lyatoshynsky Trio. І, можливо, найважливіше в цій події відбулося ще до того, як у залі пролунала перша нота. Перед концертом відбувся змістовний live-подкаст «Хто пише музичну історію Європи?». Розмова поставила питання, яке на перший погляд стосується лише музики, але насправді говорить про те: хто формує культурну пам’ять Європи, хто визначає канон і чому одні імена стають частиною світової спадщини, тоді як інші десятиліттями залишаються майже невідомими за межами власної країни.

Чому Бетховена знає весь світ, а Борис Лятошинський — один із найвизначніших українських композиторів ХХ століття — для значної частини європейської публіки досі залишається відкриттям? Це глибинне музикознавче питання. За ним стоїть історія культурних центрів і периферій, імперій та інституцій, видавничих традицій і механізмів, через які одні культури стають видимими для світу, а інші втрачають голос у міжнародному культурному просторі. Такі вечори мають для України особливе значення. Імідж країни народжується не лише з політичних рішень, дипломатичних зустрічей, того, що щодня потрапляє у стрічки новин. Він формується значно тонше — через враження, емоції, знання і культурний досвід, спілкування. Через картину, яку людина побачила в музеї. Через книгу, яку прочитала. Через мелодію, яку почула. Через особисту зустріч із представником країни, про яку раніше знала зовсім небагато.






У цьому сенсі мистецтво стає одним із найтонших і водночас найсильніших інструментів культурної дипломатії. Воно не переконує прямими аргументами, а  дає можливість відчути. А те, що людина відчула сама, часто залишається з нею значно довше, ніж інформація, яку вона просто прочитала. Справді, присутність українського мистецтва на європейських сценах важлива як  для музикантів так і для професійної культурної спільноти. Це частина великого процесу зміни міжнародного уявлення про Україну. Країна, яку світ роками бачив крізь призму політичних подій, війни та геополітичних новин, отримує можливість показати інший вимір — інтелектуальний, естетичний, історичний, самобутній. Вероніка Чекалюк — кандидатка наук із соціальних комунікацій, фахівчиня з формування державного іміджу ділиться враженнями: ця подія важлива  тому, що вона демонструє: імідж України створюється не абстрактними деклараціями, а конкретними висококласними культурними проєктами. Коли прекрасна українська музика звучить на світових майданчиках аудиторія відкриває для себе Лятошинського, Сильвестрова та інших українських композиторів, саме за таких обставин, повного занурення у мистецтво, відбувається значно більше, ніж концерт. Формується враження, досвід взаємодії з Україною. Такий досвід особливо цінний сьогодні.  Україна має бути присутньою у європейському просторі не тільки як країна, яку підтримують, а як країна, яку хочеться пізнавати й поважати.




Музика Lyatoshynsky Trio цього вечора стала саме таким способом розповісти про Україну — без зайвих пояснень і без потреби щось доводити. У програмі зустрілися Арво Пярт, Дьордь Куртаґ, Валентин Сильвестров, Шалигін, Людвіг ван Бетховен та Альфред Губер. Українська музика звучала поруч із європейською класикою та сучасністю не як екзотичне доповнення, а як рівноправний голос у спільному культурному діалозі». Українську культуру не потрібно відділяти від Європи, щоб показати її самобутність. Навпаки — що органічніше вона входить у європейський культурний діалог, то виразніше стає зрозуміло, наскільки давно вона є його частиною.

PLUS LUCIS — «між тінню і світлом» — виявився назвою, яка дуже точно описує цей момент. За останні роки Україна стала набагато помітнішою у світі. Але видимість — ще не те саме, що глибоке знання. Між тим, щоб про країну говорили, і тим, щоб її по-справжньому розуміли, існує велика відстань. Саме культура здатна цю відстань скорочувати, майбутнє культурного іміджу України значною мірою залежить від послідовності культурно-мистецьких зустрічей. Від того, чи звучатимуть українські композитори у Відні, Парижі, Берліні, Лондоні. Чи з’являтимуться українські художники у виставкових залах Європи. Чи читатимуть європейські читачі українських авторів. Чи стане українська культура для світу не відкриттям одного вечора, а природною частиною його культурного життя.

Мистецький канал www.youtube.com/@LyatoshynskyTrio

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери