Завантажити

Долі своєї я не кляну
Бути луною, будить луну.

Віршником був я рунних полів —
Гнівом на дуків дух мій горів.

Пісня — посестра, степ — побратим, —
вольная воля трьом нам усім.

Двічі я зрадив ніжну сестру.
Потім побачив: без неї умру...

Втретє ми стрілись на чужині,
Як запалали перші огні,
І положив святий зарік —
Не розлучатись навік.

Брате мій, сетро, любі мої,
Вітер жене нас у дивні краї.

З вітром ми щирі: вітер — наш друг, —
хто цей розірве четверокруг?

Я і посестра, вітер і степ —
Ніжність і воля, сила і креп.

Бути луною, будить луну, —
Долі своєї я не кляну.

читати