Завантажити

I знов обвугленими сiрниками
на сiрих мурах сiрi днi значу,
i без кiнця топчу тюремний камiнь,
i туги напиваюсь досхочу.

Напившись запрягаю конi в шори
i доганяю молодi лiта,
лечу в далекi голубi простори,
де розцвiтала юнiсть золота.

— Вернiтеся, благаю, хоч у гостi!
— Не веремось, — гукнули з даленi.
Я на калиновiм заплакав мостi
i знов побачив мури цi сумнi,

i клаптик неба, розп´ятий на ґратах,
i нездрiманне око у "вовчку":
Нi, нi, на вороних уже не грати:
я — в кам´янiм, у кам´янiм мiшку.

читати