Завантажити

перенесла на кiлька ступнiв своє тяжке, сите тiло. Серце закалатало Харитi в грудях з переляку; далi наче спинилось, i Харитя скаменiла на мiсцi. Однiєю рукою стиснула жмiньку жита, другою - серп. Лице пополотнiло. Здоровi сивi очi з жахом дивилися в жито. За хвилинку Харитя трохи вiдiйшла. Серце знов застукало в грудях. Харитя наважилась тiкати.
Стежкою наближались двi молодицi. Харитя постерегла їх, знов нагадала недужу, бiдну маму i, схиливши русяву головку, взялась до роботи. Вона мусить вижатiї жито! Вона мусить потiшити свою добру нещасну маму!
Молодицi наблизилися до Харитi, впiзнали її i глянули одна на одну.
- Ти що тут робиш, Харитю? - спитали разом. Харитя здригнулась, пiдвела очi на молодиць i засоромилась.
- Жну... мати слабi лежать... нема кому хлiб вижати... з голоду згинемо зимою... В голосi її тремтiли сльози. Молодицi знов глянули одна на одну.
- Бiдна ж ти, дитино, бiдна!..
Враз Харитя почула, що сльози душать її. Зразу якось дуже жаль стало їй слабої матерi, дуже заболiв той пальчик, що втяла серпом, заболiли ноги, наколенi стернею, згадався переляк недавнiй,- сльози, мов град, посипалися на землю, i Харитя, голосно хлипаючи, заридала.
Молодицi кинулися до неї.
- Що з тобою, дитино? Не плач, перепiлочко! Мати твоя, дасть бог, одужає, а жито ми вижнемо, не дамо вам згинути з голоду. Ну, не плач же, квiточко!
Молодицi взяли на руки бiдну Харитю, цiлували, потiшали.
- Ходiмо зараз до матерi, хай вона втiшиться, що має таку добру дитину...
Молодицi взяли за руки Харитю i подались стежкою назад у село. Харитя йшла i тихо хлипала.

IV

Незабаром Харитина мати одужала. Молодицi вижали удовине жито, хрещений батько Харитин звiз хлiб у стодолу, i сироти вже не боялися голодної смертi.
Мати цiлувала та пестила свою добру дитину, а Харитя щебетала:
- Хiба я не казала вам, матiнко, що добрий бог дасть вам здоров'я i поможе зiбрати хлiб? Хiба не на моє вийшло?..

Липень 1891, с. Лопатинцi

читати